Юрій Єрмолаєв: Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

— А чого з нею поздоровляти? — здивувався товстун Гоша.— Восени дощ іде і холодно.

— Із зимовою сплячкою,— оголосив Вадик і пожартував: — Сплячка у звірів все одно, що канікули у ледарів.

— Звірі, коли сплять, день і ніч сни бачать,— оголосив Антон.

Павлик почав нервувати.

— Ех, ви! — сказав я жовтенятам.— Ми поздоровимо звірів з новосіллям, адже вони переходять восени в теплі приміщення.

— Як же ви не здогадались? — зрадів моїй винахідливості Павлик — За літо їм відремонтували старі теплі клітки.

— Хіба клітки бувають теплими? Вони ж діряві,— здивувався Антон.

Павлик кинув у його бік нищівний погляд і знову заглянув у свій папірець:

— Отже, так: спочатку ми оглянемо хижих птахів — грифів, коршунів. Усі вони належать до родини яструбових... Яструба бачили?

Діти не відповіли. Вони жадібно дивилися на залізну огорожу зоопарку. Павлик продовжував:

— Потім ми підемо до хижих звірів. Побачимо уссурійського тигра, африканського лева і грозу джунглів — плямистого леопарда.

— В нашої мами шуба з леопарда,— вставив Антон.

— Потім подивимося слонів і мавп,— оголосив Павлик.— Так ми обійдемо увесь зоопарк по колу і повернемось на оце ж місце, але вже з іншого боку.— Павлик показав рукою, звідки ми повернемося, і послав мене за квитками, а сам узявся шикувати жовтенят парами.

— Я піду один,— оголосив Гоша,— в парі я завжди на ноги наступаю.

— А я завжди під ногами плутаюсь,— відповів Антон.

Я приніс квитки, і ми пішли до контролера гуртом. На ходу Павлик сказав мені:

— Я вчора після школи сюди прибігав. Оглянув усе, щоб нам не метушитись марно.

— Це відчувається,— відповів я, стрельнувши очима на затиснутий в руці Павлика маршрут нашої екскурсії. От людина! Без плану кроку не ступить.

Ми зайшли на територію зоопарку.

— Морозиво! — закричав раптом товстун Гоша і кинувся до рундука з таким виглядом, ніби він сто років не їв морозива.

За Гошею помчали всі. Правду кажуть, що лихий приклад людям заохота. На лаві, біля рундука, почалося поглинання ескімо. Впоравшись з морозивом і облизавши пальці, Гоша кинув новий клич:

— Гайда до слонів!

— Гайда! Гайда! — підхопили жовтенята і побігли за Гошею.

— Куди ви? — аж заволав Павлик, розмахуючи папірцем з планом.—До слонів опісля, спершу дивимося хижих птахів! Вони ж поряд!

Але ніхто не зупинився, навіть Бориско побіг за всіма. А він же слухався нас найбільше. Правда, Бориско оглянувся і гукнув до нас.

— Ходімо до слонів! Подивимося, як вони обливають один одного з хобота.

— Дивина, та й годі! Чого вони всі біжать за тим товстуном? — розвів руками засмучений Павлик.

Мені це було незрозумілим. Авторитету у Гоші серед дітей нема. Вони раз у раз дражнять його «Гіпопотамом». Дражнять, а слухаються. Дивина! Поки я думав про це, Павлик наздогнав дітей і зупинив їх. Але вони все одно намагалися розбігтись.

— Нехай дивляться, що хочуть,—сказав я Павликові.

— А як же план? Для чого я тоді складав його? — пожалкував Павлик.— Без плану ми обов'язково щось пропустимо.

— От і добре. На черговому зборі ти скажеш їм про де, і вони пошкодують, що не дотримувалися плану,— заспокоїв я Павлика.

— Гаразд,— погодився Павлик,— тільки про це краще, щоб ти сказав. Мені незручно.

Я хитнув головою, і ми слухняно рушили за жовтенятами до слоновника.

Та щойно ми підійшли до слонової гірки, оточеної бетонною огорожею, за якою були слони, слонихи і слоненя, як снайпер Вадик сказав нам:

— Шкода, що в зоопарку тільки індійські слони. Африканські в сто разів цікавіші! Вони набагато вищі, і тулуб вкритий шерстю. Слони — нащадки мамонтів.

— Слон з'їдає за день двісті п'ятдесят кілограмів усякої трави з овочами, а випиває двадцять відер води,— додав Гоша.

— Слони можуть плакати,— повідомила нам Світланка,— коли вони потрапляють у неволю, то зовсім не бунтують, а тільки плачуть, як люди, коли їм боляче.

— Коли мені хворий зуб лікували, я ревів, як слон,— сказав Антон,— навіть голосніше. Мені це лікар сказав.

Наші знання про слонів були набагато меншими, ми нічого не могли додати. Те саме сталося і біля клітки з колібрі. Щоправда, тут Павлик устиг випередити дітей і швидко сказав:

— Колібрі зовсім маленька пташка, але дуже смілива і задерикувата. А харчується вона соком квіток, як бджоли.

Останню фразу Павлик сказав даремно.