Мері Додж - Срібні ковзани

— Ой! — нажахано пискнула Гретель, хоча чула цю історію не вперше.

Ганс зберігав незворушний вигляд і, здавалося, думав, що в таких випадках найкраще, що можна зробити, — це саме засолити вбитих.

— Так, він їх засолив, і можна було сказати, що хлопчикам настав кінець. Але ні! Тієї ночі святий Ніколаас у чудесному видінні побачив, як хазяїн готелю ріже на шматки синів купця. Звичайно, йому можна було не квапитися — адже він був святий, тож лише вранці він прийшов до готелю і звинуватив хазяїна у вбивстві. Тоді злий хазяїн зізнався у всьому й упав на коліна, вимолюючи прощення. Він так каявся, що навіть попросив святого воскресити хлопчиків.

– І святий воскресив їх? — запитала Гретель у радісному хвилюванні, хоча чудово знала відповідь.

— Звичайно. Солоні шматки вмить зрослись, і хлопчики вискочили з діжки з розсолом цілі й неушкоджені. Вони впали до ніг святого Ніколааса, він благословив їх і… Ох! Господи помилуй, Гансе, якщо ти негайно не підеш, то не встигнеш повернутися дотемна!

Тітонька Брінкер перевела подих і зовсім розхвилювалася. Адже ніколи її діти не сиділи аж годину при денному світлі, нічого не роблячи, і думка про марнування часу по-справжньому налякала її. Прагнучи надолужити втрачене, жінка заметушилася по кімнаті. Вона жбурнула брусок торфу у вогонь, здула невидимий пил зі столу і вручила Гансові доплетені панчохи — і все за одну мить.

— Ну ж бо, Гансе, — сказала вона хлопцеві, коли він забарився у дверях, — Що тебе затримує, любий?

Ганс поцілував матір у повну щоку, все ще рум’яну й свіжу, незважаючи на всі негаразди:

— Моя мама найкраща в світі, і я дуже щасливий, що матиму ковзани, але… — застібаючи свою куртку, він кинув схвильований погляд на хворого батька, який скарлючився біля вогнища, — якби я на свої гроші міг привезти з Амстердама меєстера [14] Меєстер — лікар. , щоб він оглянув батька… Може, він допоміг би?..

— Меєстер не прийде, Гансе, навіть якщо запропонувати йому вдвічі більше. А якщо й прийде — все одно не допоможе. Скільки гульденів я колись витратила на лікування, але ваш добрий батько так і не отямився! Божа воля! Іди, Гансе, і купи ковзани.

Ганс пішов з важким серцем, але ж серце було молодим і билося в юнацьких грудях, тож через п’ять хвилин він уже насвистував. Мати сказала йому: «любий», і цього було досить, аби перетворити похмурий день на сонячний. Голландці, розмовляючи один із одним, зазвичай не вживають пестливих слів, як, наприклад, французи або німці. Але тітонька Брінкер ще дівчиною жила в Гейдельберзі (де робила вишивки для одного сімейства) і почуті там ласкаві слова привезла сюди, у свою стриману родину; їх вона вимовляла тільки в пориві гарячої любові й ніжності.

Тому її фраза: «Що тебе затримує, любий?» — знову й знову звучала, як пісня, у вухах Ганса під акомпанемент його свисту, і хлопчикові здавалося, що на нього чекає велика удача.

До Брука — села з тихими, бездоганно чистими вулицями, скутими кригою струмками, жовтими цегляними бруківками й веселими дерев’яними будиночками — було вже рукою подати. Тут буяли пишним цвітом чистота й парадність, а щодо його мешканців, можна було подумати, що вони або сплять, або повмирали.

Жоден слід не оскверняв посипаних піском тротуарів, прикрашених вигадливими візерунками з гальки і мушель. Усі віконниці були позакривані так щільно, немов повітря й сонячне світло вважалися тут отрутою, а масивні парадні двері відчинялися не інакше, як з нагоди весілля, хрестин або похорону.

Хмаринки тютюнового диму спокійно плавали по схованих від сторонніх очей кімнатах, і навіть діти, які могли б пожвавити вулиці, або готували уроки в затишних куточках, або ковзалися на сусідньому каналі. Подекуди в садах стояли павичі й вовки, але вони були не з плоті й крові, — це були підстрижені у подобі тварин буксові дерева, і здавалося, вони охороняли садиби, зеленіючи з люті. Жваві автомати — качки, жінки й спортсмени — лежали заховані в літніх будиночках і чекали весни, коли їх заведуть і вони позмагаються в моторності зі своїми власниками; а блискучі черепичні дахи, вимощені мозаїкою двори й відполіровані оздоби будинків, виблискуючи, посилали мовчазні вітання чистому небу.