Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Хай там як, а ми з Лілі й Тіною підсіли за столик до Бориса і Дейва, який хоч і вчиться у «Трініті», але досить милий, до Шаміки з її кавалером Аланом та Лінг Су з її кавалером Кліфордом. Це був Пакистанський столик, там стояв спонсорований Економічним клубом макет, він демонстрував спад ринку рису в маундах (це така пакистанська одиниця виміру). Ми посунули кілька маундів і всілися просто на стіл, звідки все було чудово видно.

І тут, не знати звідки, з’явився Майкл, такий собі свіженький, як огірок, — смішний вираз, правда? Так у Майкла я його й підчепила. Він був у смокінгу, його Майкл купив з-під маминої палиці до дня повноліття свого брата Стіва. У Майкла дійсно не було нікого, з ким він міг би проводити тут час. Директорка Гупта заявила, що інтернет — це не культура і не може мати свого столика, тому члени комп’ютерного клубу з принципу оголосили бойкот танцям і не прийшли.

Але Майклу, здавалося, по барабану, що думають члени комп’ютерного клубу, хоч він і його скарбник! Він сів поряд зі мною і запитав, як у мене справи, а потім ми трохи посміялися з того, що у групи підтримки взагалі немає ніякого розмаїття культур. Усі вони були одягнені, практично, як інкубаторські — у чорні сукні в облипочку від Донни Каран. Потім хтось заговорив про «Зоряний шлях: Глибокий космос-9» і про те, є чи ні кофеїн у каві, виготовленій в реплікаторі [37] Реплікатор — автомат для швидкого приготування кави, чаю, морозива тощо. . Майкл наполягав на тому, що все, що виходить з реплікатора, виготовляється з відходів, і це означає, що, коли ти замовиш вершкове морозиво, воно може бути зроблене з очищеної від мікробів і забруднення сечі. Нас ледь не знудило, але тут почався повільний танець, і всі пішли танцювати.

Окрім, звісно, мене і Майкла. Ми залишилися сидіти між тими маундами рису.

Та це було не так вже й погано, бо з Майклом завжди є про що поговорити — на відміну від Джоша. Ми продовжували сперечатися з приводу реплікатора, а потім поступово перейшли до того, хто є найсильнішим командиром: капітан Кірк чи капітан Пікард. Аж тут до мене підійшов містер Джаніні і запитав, як я.

Я відповіла, що добре, і тоді містер Джі сказав, що він радий це чути і що, між іншим, за результатами моїх робіт, які він дає мені щодня, він ставить мені з алгебри вже не «двійку», а «трійку». З цим він привітав і наказав продовжувати в тому ж дусі.

Але я заявила, що своїми успіхами в алгебрі зобов’язана Майклу, який привчив мене не вести конспект у щоденнику, чисто та рівненько писати стовпчики і викреслювати цифри, коли я позичаю під час віднімання. Майкл почервонів і буркнув, що він тут ні до чого, але містер Джі вже його не чув. Він квапливо пішов до компашки готів, щоб відмовити їх влаштовувати демонстрацію проти організаторів заходу. На їхню думку, організатори вчинили нечесно, бо не облаштували столика для поклонників сатани.

Потім почалася швидка пісня, і всі повернулися. Мова зайшла про шоу Лілі, яке тепер продюсуватиме Тіна Хакім Баба. Як ми дізналися, їй дають на кишенькові витрати 50 баксів на тиждень, і відтепер вона більше не купуватиме романи для підлітків, а почне брати їх у бібліотеці, а всі свої кошти витрачатиме на підтримку шоу «Лілі каже все як є». Лілі запитала в мене, чи не погоджуся я виступити в її шоу на тому тижні під назвою: «Нова монархія: покоління королівської родини, що відрізняється від своїх попередників». Я дала їй ексклюзивні права на своє перше публічне інтерв’ю, якщо вона пообіцяє запитати в мене, як я ставлюся до м’ясної промисловості.

Потім почалася ще одна повільна пісня, і всі пішли танцювати. Ми з Майклом знову залишилися сидіти поміж рисом. І саме коли я хотіла запитати в нього, кого б він обрав, якби сталася ядерна аварія і знищила все населення Землі, а йому судилося залишитися жити з цією людиною: Баффі — винищувачку вампірів — чи Сабріну — маленьку відьму, він запитав у мене, чи не хочу я потанцювати!

Я була така здивована, що не вагаючись погодилася. І наступної миті усвідомила: я танцюю з чоловіком, і вперше це не мій тато.

І то був повільний танець!

Танцювати повільний танець дуже дивно. Це навіть і танцем назвати не можна. Ти переважно стоїш, обійнявши іншу людину, і тільки переступаєш з ноги на ногу в такт музиці. До того ж, мабуть, ще й розмовляти не можна — принаймні ніхто навколо нас не розмовляв. Здається, я розумію, чому: ти настільки зайнятий своїми почуттями, що тобі важко говорити. Та й що можна було сказати? Майкл так гарно пахнув — як мило «Слонова кость» — і його було так приємно торкатися. Сукня, яку мені вибрала Grandmère, дуже гарна, але мені в ній було трохи холодно, а Майкл був тепленький, і біля нього було так хороше.