Меґ Кебот - Щоденники принцеси

— Це вона! Це вона!

А потім Джош потяг мене вгору сходами, і я навіть почала сміятися, бо вперше в житті все це мене розвеселило. Спалахи фотоапаратів навсібіч так засліплювали, що я ледве могла розгледіти східці в себе під ногами. Я тримала пелену сукні й зосереджено намагалася не наступити на неї та не впасти. Я цілковито довірилася тому, хто тримав мене за іншу руку. Я повністю поклалася на Джоша, який вів мене, бо сама нічогісінько не бачила.

Коли він нарешті зупинився, я подумала, що ми вже біля дверей школи. Нарешті, думала я, зараз Джош відчинить переді мною двері. Знаю, що це дурня, але я тоді справді так подумала. Двері були просто перед нами. А під нами, на сходах, репортери викрикували свої запитання і фотографували. Якийсь дурень верещав: «Поцілуй її! Поцілуй її!», і від цього мені стало вкрай незручно.

Чомусь я стояла там, як повна ідіотка, і чекала, доки Джош відчинить двері. Хоча могла, могла вчинити розумніше: сама відчинити їх і зайти всередину, де безпечно і немає ані камер, ані репортерів, ані придурків, які під’юджують: «Поцілуй її! Поцілуй її!»

А потім, ніби у напівсні, я відчула, що Джош знову поклав руку мені на плечі, пригорнув до себе і щосили вп’явся губами в мої губи.

Клянусь, я відчула тільки це й нічого більше. Він просто взяв і вп’явся своїми губами в мої. І тут з новою силою заблимали спалахи. Повірте мені, це було зовсім не так, як у книжках, що їх завжди читає Тіна. У тих книжках, коли хлопець цілує дівчину, вона ніби бачить вогні феєрверка під заплющеними повіками. Я теж бачила вогні. Але вони були не від феєрверка, а від спалахів фотоапаратів. Усі знімали, як принцеса Мія вперше цілується з хлопцем.

Я не жартую. Мало того, що то мій перший поцілунок.

Біда в тому, що мій перший поцілунок зняли фотографи з журналу «Тін Піпл».

І ще про книжки, які читає Тіна. В них, коли дівчина цілується з кимось уперше, все її тіло охоплює якась тепла хвиля почуттів. Їй здається, ніби хлопець витягує з неї душу. А в мене такого і близько не було. Єдине, що я тієї хвилини відчула, — це сором. Мені було не дуже добре, коли Джош мене поцілував. Я почувалася якось дивно. Незвично було, що цей хлопець стоїть поряд зі мною і впивається своїми губами в мої. Ви, певно, сподівалися, що коли мене поцілує хлопець, якого я так довго вважала найкращим на землі, я ЩОСЬ відчую.

Нічогісінько я не відчула, самий лише сором.

Так само як тоді, коли ми під’їжджали до ресторану, я хотіла, щоб усе якомога швидше закінчилося. Думала лише про те, коли він це припинить. Чи я принаймні правильно це роблю? У фільмах люди, що цілуються, часто нахиляють голови в різні боки. Мені теж треба нахилити? А що мені робити, коли він спробує запхнути язика мені до рота, як тоді Лані (я сама бачила)? Не можна допустити, щоб журнал «Тін Піпл» сфоткав, як якийсь хлопець запихає мені язика до рота; тато мене вб’є.

Коли мені почало здаватися, що ще хвилина — і я не витримаю, що я помру від сорому прямо на сходах школи імені Альберта Ейнштейна, Джош підняв голову, помахав репортерам, відчинив двері й заштовхнув мене всередину.

А там стояли й витріщалися на мене всі мої знайомі.

Чесне слово. Там була Тіна зі своїм хлопцем Дейвом з «Трініті». Вони приголомшено дивилися на мене. Я побачила Лілі й Бориса, який бодай раз у житті додумався нічого не заправити у штани. Взагалі-то він був якось по-своєму, по-чудернацькому, гарний, як і личить музичному генієві. А Лілі була у чудовій білій сукні, прикрашеній блискітками, і з білими трояндами у волоссі. Там стояли Шаміка та Лінг Су зі своїми кавалерами і купа інших людей, яких я, мабуть, знала, але не могла впізнати без шкільної форми. Всі вони глипали на мене так, як ото Тіна, — з виразом повного шоку на обличчі.

А ще там стояв містер Джі. Біля будки з квитками, навпроти дверей до їдальні, де відбувалися танці. Він був здивований більше за всіх, хто там був, окрім хіба що мене. Маю сказати, що я однозначно була у найсильнішому шоці. Ви ж розумієте, ЩОЙНО мене поцілував Джош Ріхтер. Джош Ріхтер щойно мене ПОЦІЛУВАВ. Джош Ріхтер щойно поцілував МЕНЕ.

Я вже говорила, що він поцілував мене В ГУБИ?

І що він зробив це перед репортерами з « Тін Піпл »!

Отож я стою там, усі на мене дивляться, а я й досі чую, як надворі кричать репортери. А в їдальні, я чую, гупає аудіосистема: гуп, гуп, гуп , грає якийсь хіп-хоп спеціально для наших учнів-латиносів. І ось які думки потроху прокрадаються в мою голову, ось що вони шепочуть: