Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Грані-Т, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Скарб Солоного лиману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Скарб Солоного лиману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чи знаєте ви, що таке морвік? І хто такі баби-носарихи та камбалячий вовк? І які скарби сховані у Солоному лимані? І як упіймати на гачок велетенського електричного ската — морську лисицю?
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.

Скарб Солоного лиману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Скарб Солоного лиману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Друже, давай почнемо от з чого, — порадив я своєму гостеві. — Поклади на кілочки під стріхою свою снасть, і кошика там залиш.

— А чим вудити буду? — розгубився Мишко.

— Знайдемо тобі щось. Для моря ця хмизинка все одно не годиться, — пояснив я йому. — Перший же бичок розірве її на шматки.

Коли Мишко склав свої речі і повернувся до мене, я запропонував:

— Гайда до моря. Бичків для юшки наловимо.

— До моря? — радо вигукнув Мишко. — Бичків ловити? — і вже тихше додав: — А може, краще за морською дивовижею подамося?..

— Не журися, буде тобі й дивовижа, — заспокоїв я Мишка.

— Тоді згода, — вже веселіше відказав він. — Ото лише Пуха слід десь влаштувати. Хай спочине, бо я його в отій корзині привіз: цілих три години бідолага у ній хилитався.

Пух, який сидів поруч, крутнув обрубком і позіхнув…

— Один момент, і все буде гаразд, — мовив я. За хатою хутенько відшукав стару діжку з-під тюльки, перекинув її під тином, та ще підпер з обох боків цеглинами, щоб не хиталася, а всередину камки напхав. От і домівка для гавкуна.

Пух обнюхав з усіх боків своє житло. Воно, напевно, йому сподобалося. Він спритно плигнув у діжку, там укублився гарненько, скрутився калачиком і миттю заснув. А ми з Мишком прихопили бичколовки — вудки-сіпапки, наживу — солону тюльку та кошика дня риби, й побігли до моря. Йти було недалечко. Провулочком дісталися хати дідуся Мореписця, а тоді, подолавши останню перепону — камкову загату, опинилися на березі нашого круглого, мов блюдце, Бугазика.

Глянувши на море, Мишко зупинився і якось розгублено мовив:

— Он, виходить, яке справжнє море. Вперше його бачу…

— Це ще не море, а маленька затока. Справжнє море починається он там за гирлом, де лежать трухляві баркаси та фелюги.

— Он воно що… А я собі думаю: чого це тут не морська вода, — сказав Мишко.

— Як це не морська? — не зрозумів я.

— Ну, не така блакитна, як ото по телевізору показують, а каламутна, мов у нашому ставку після зливи.

— Що то степовик, — хмикнув я. — Море, щоб ти знав, наче хамелеон — щоразу міняє колір. Воно за один день може бути і зелене, і сіре, а тоді синє. Все залежить від його настрою.

— Скажеш теж — від настрою, — засміявся Мишко. — Воно що — живе?

— Аякже! — почав я фантазувати. — Воно дихає, стогне, сміється і реве, як бугай. А то ще буває злюще-презлюще, не підступишся до нього, або ласкаве, мов цуценя… Море не степ, воно безкрає, і в ньому повно різних таємниць. — На цьому я урвав свою розповідь, бо побачив серед Бугазу лебідку-гагарку.

Уже кілька років живе цей птах у нашій затоці. Хтось перебив йому крило, і він не зміг летіти на північ, на свою батьківщину. Тополівські бичколови добре знають його і чомусь називають лебідкою, хоча, як на мене, гагара на лебедя схожа, як зайченя на лисеня. Коли рибалки збираються в море, вони передовсім шукають там свою лебідку, бо тамечки, де вона пірнає, неодмінно будуть бички.

Ми стягли мого «Баклана» на воду, я сів за весла, а Мишко влаштувався на кормі. Я поклав йому на коліна якірець — щоб, як на рибне місце підпливемо, він якомога швидше кинув його в море. Досить швидко ми опинилися посеред Бугазу.

— Юро, глянь лише. Ондечки качка якась випірнула, та ще з рибою у дзьобі, — здивовано вигукнув Мишко. Він теж оце помітив гагарку.

Я озирнувся. Недалечко від човна плавала лебідка, тримаючи у дзьобі великого сірого бичка. Я вкрай здивувався, бо літньої пори у нашому Бугазі залишаються хіба що невеличкі бички-пісочники та ще нікчемні «стьопки-розтрьопки». А поважні сірі бички на все літо відпливають у море.

— Це наша лебідка-гагарка, — відповів я, стежачи за тим, як птах пробував проковтнути свою здобич. Марна справа! Бичок відчайдушно пручався. Врешті йому пощастило-таки вирватися з гагарчиного дзьоба… Вона знову пірнула і за мить з´явилася з ще більшим сіряком.

— Оце так рибачиха… — захоплено вигукнув Мишко. «Сіряків тутечки навалом», — збагнув я і відразу наказав:

— Мишко, кидай у море якір!

Ми заякорилися і похапцем почали розмотувати бичколовки.

— Я ось і черв´яків прихопив, — раптом сказав Мишко і витяг з кишені бляшанку.

— Побережи своїх хробачків для пічкурів, — порадив я. — Ось на нашу рибу нажива, — і я подав йому жменю солоної тюльки. — Перекушуй навпіл і стромляй на гачок.

— Тюлька? Хіба то нажива… — розпочав було Мишко, та коли побачив, що я вже тягну з моря великого сірого бичка, поспіхом перекусив зубами тюльку.

Клювали сіряки як ніколи. Та які сіряки! Один в один — великі, товстезні, жирнючі…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Скарб Солоного лиману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Скарб Солоного лиману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гетьманський скарб
Юрий Мушкетик
Олексій Огульчанський - Острів Сріблястих чайок
Олексій Огульчанський
Народное творчесто - Із пісенних скарбів
Народное творчесто
Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя
Олексій Огульчанський
Олексій Огульчанський - Вітрів кут
Олексій Огульчанський
Роберт Стівенсон - Острів Скарбів
Роберт Стівенсон
Лариса Письменна - Скарб Вовчої криниці
Лариса Письменна
Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів
Андрій Кокотюха
Олекса Стороженко - Скарб
Олекса Стороженко
Отзывы о книге «Скарб Солоного лиману»

Обсуждение, отзывы о книге «Скарб Солоного лиману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x