Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Грані-Т, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Скарб Солоного лиману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Скарб Солоного лиману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чи знаєте ви, що таке морвік? І хто такі баби-носарихи та камбалячий вовк? І які скарби сховані у Солоному лимані? І як упіймати на гачок велетенського електричного ската — морську лисицю?
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.

Скарб Солоного лиману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Скарб Солоного лиману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У нашому рибальському селищі є лиш одна школа — для малюків, — і тому вже з п´ятого класу косянці навчаються у школі-інтернаті приморського міста.

Невдовзі море проковтнуло берег і навкруж запанували хвилі.

Тихо на сейнері, лише з його черева чути одноманітне тахкання двигуна.

Увесь час невеселі думки не залишали мене. Начебто слід було радіти: літні ж канікули розпочалися! Та де там! Мої друзі роз´їхалися по дитячих таборах, а мені, бідоласі, доведеться сидіти ціле літечко дома. Гірше не придумаєш…

…Тиждень тому тополівські рибалки, і мій тато з ними, подалися на своїх фелюгах у Чорне море ловити шпроти. Залишаючи рідну Тополівську затоку, татко надіслав мені листа, у якому чітко було написано: «У хаті мусить бути мужчина». Мужчина — це я. Це ж треба — на всю Набережну вулицю на літо залишився один я…

Мої сумовиті роздуми урвалися тоді, коли на морському небокраї з´явилися зелені гостряки, схожі на списи русичів-дружинників часів князя Ігоря. Їх було рівно тридцять. Отако відкривалася з моря наша косянська Тополівка. Таких високих і струнких тополь, як на моїй Набережній вулиці, я ніде й ніколи не бачив.

Ну й гарно ж! Мимохіть згадалися рядки з вірша Олександра Сергійовича Пушкіна:

Десь як збуриться бурхливо
Окіян та зареве,
Та на берег напливе.
Розіллється в шумовинні —
І лишаться на камінні
В панцирях, як жар зорі,
Тридцять три богатирі…
Та все велетні вродливі.
Добрі лицарі сміливі,
Йдуть дозором по землі
З Чорномором на чолі [1] Переклад Н. Забіли. .

Чорномор — то найвища тополина, що росте у дворі нашого сусіда, мудрого дідуся Онупрія Платоновича, якого тополівці називають ще Мореписцем.

Оті тополі — то не лише надійний орієнтир для рибалок, а й гордість кожного господаря: чия з них найвища, найстрункіша, найкрасивіша. От показалась і наша коса — довжелезна яскраво-золотава мілина, а на ній, під тополями, які тепер уже було видно в усій красі, серед кучерявих виноградників біліли рибальські хатки, а осторонь чорнів толевий дах косянського рибцеху. Звідси він скидався на морського жука-водолюба, що виліз на берег погрітися.

Проминувши гирло, сейнер увійшов до Тополівської затоки — Бугазика, а перегодом пришвартувався до рибзаводського причалу. Там його зустрів цибатий вусань — дядько Іван, який завідував рибцехом.

Додому я йшов берегом моря, де мені знайомий кожен чагарець, кожен баркас. Онде й мій човник «Баклан» вилежується на пляжі, підставивши сонцю свої просмолені боки. Ідучи берегом, нікого не зустрів, та кого зустрінеш цю пору, коли на Чорному морі у розпалі путина. Тільки й побачив свого сусіда — дідуся Мореписця. Він, як завжди, сидів під тополиною у кріслі і, тримаючи обіруч велику підзорну трубу, оглядав море…

Мамусі дома не застав, вона, певне, працювала на винограднику.

Я зайшов до своєї кімнати. Зовсім недавно це була кімната мого дідуся. Перед смертю він прошепотів: «Моя кімната — Юркові. Бачу, з нього справжній рибалка росте…»

Дідусева кімната така ж сама, як у всіх тополівських рибалок. Перше, що кидається у вічі: серед кімнати під стелею, замість лампи, висить засушена севрюга. Навкруг неї на стелі намальовано синє, червоне, жовте й чорне кружала.

Ота гостроморда рибина — дивний вітровказ. Ще малюком я добре знав: коли риба впирається рилом у чорне кружало, над морем шаленіє північно-західний вітрюган, який рибалки називають кішкодером, бо він мов кошачими пазурами видирає з косянських лагун усю рибу і жене її геть у море. А коли, як казав дідусь, «севрюжка нюхає червоне кружало», дме левант — східний вітер. Отоді до наших берегів підпливають численні косяки красної риби. Так косяни називають осетрів, севрюг, білуг. А вже коли вітровказ зупиниться на синьому кружалі, на морі господарює моряна — лагідний південний вітерець. Севрюжка правила й за барометр: якщо раптом з кінчика її носа звисає прозора краплина — неодмінно буде злива, а коли ніс сухий — безхмарна погода.

Одну стіну дідусевої кімнати займає географічна карта світу. Поруч неї — полиця з численними довідниками. Полюбляли ми з дідусем помандрувати по континентах, океанах та морях. Дідусь брав олівець, десь, приміром, біля далекої Австралії, знаходив острівець і ставив біля нього хрестик, а тоді відкривав довідник, і ми дізнавалися, як там люди живуть, яку рибу ловлять, які птахи літають, і які вітри гуляють над тим острівцем. За кілька років уся карта була обмережена тими хрестиками…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Скарб Солоного лиману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Скарб Солоного лиману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гетьманський скарб
Юрий Мушкетик
Олексій Огульчанський - Острів Сріблястих чайок
Олексій Огульчанський
Народное творчесто - Із пісенних скарбів
Народное творчесто
Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя
Олексій Огульчанський
Олексій Огульчанський - Вітрів кут
Олексій Огульчанський
Роберт Стівенсон - Острів Скарбів
Роберт Стівенсон
Лариса Письменна - Скарб Вовчої криниці
Лариса Письменна
Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів
Андрій Кокотюха
Олекса Стороженко - Скарб
Олекса Стороженко
Отзывы о книге «Скарб Солоного лиману»

Обсуждение, отзывы о книге «Скарб Солоного лиману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x