Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману

У нашому рибальському селищі є лиш одна школа — для малюків, — і тому вже з п´ятого класу косянці навчаються у школі-інтернаті приморського міста.

Невдовзі море проковтнуло берег і навкруж запанували хвилі.

Тихо на сейнері, лише з його черева чути одноманітне тахкання двигуна.

Увесь час невеселі думки не залишали мене. Начебто слід було радіти: літні ж канікули розпочалися! Та де там! Мої друзі роз´їхалися по дитячих таборах, а мені, бідоласі, доведеться сидіти ціле літечко дома. Гірше не придумаєш…

…Тиждень тому тополівські рибалки, і мій тато з ними, подалися на своїх фелюгах у Чорне море ловити шпроти. Залишаючи рідну Тополівську затоку, татко надіслав мені листа, у якому чітко було написано: «У хаті мусить бути мужчина». Мужчина — це я. Це ж треба — на всю Набережну вулицю на літо залишився один я…

Мої сумовиті роздуми урвалися тоді, коли на морському небокраї з´явилися зелені гостряки, схожі на списи русичів-дружинників часів князя Ігоря. Їх було рівно тридцять. Отако відкривалася з моря наша косянська Тополівка. Таких високих і струнких тополь, як на моїй Набережній вулиці, я ніде й ніколи не бачив.

Ну й гарно ж! Мимохіть згадалися рядки з вірша Олександра Сергійовича Пушкіна:

Чорномор — то найвища тополина, що росте у дворі нашого сусіда, мудрого дідуся Онупрія Платоновича, якого тополівці називають ще Мореписцем.

Оті тополі — то не лише надійний орієнтир для рибалок, а й гордість кожного господаря: чия з них найвища, найстрункіша, найкрасивіша. От показалась і наша коса — довжелезна яскраво-золотава мілина, а на ній, під тополями, які тепер уже було видно в усій красі, серед кучерявих виноградників біліли рибальські хатки, а осторонь чорнів толевий дах косянського рибцеху. Звідси він скидався на морського жука-водолюба, що виліз на берег погрітися.

Проминувши гирло, сейнер увійшов до Тополівської затоки — Бугазика, а перегодом пришвартувався до рибзаводського причалу. Там його зустрів цибатий вусань — дядько Іван, який завідував рибцехом.

Додому я йшов берегом моря, де мені знайомий кожен чагарець, кожен баркас. Онде й мій човник «Баклан» вилежується на пляжі, підставивши сонцю свої просмолені боки. Ідучи берегом, нікого не зустрів, та кого зустрінеш цю пору, коли на Чорному морі у розпалі путина. Тільки й побачив свого сусіда — дідуся Мореписця. Він, як завжди, сидів під тополиною у кріслі і, тримаючи обіруч велику підзорну трубу, оглядав море…

Мамусі дома не застав, вона, певне, працювала на винограднику.

Я зайшов до своєї кімнати. Зовсім недавно це була кімната мого дідуся. Перед смертю він прошепотів: «Моя кімната — Юркові. Бачу, з нього справжній рибалка росте…»

Дідусева кімната така ж сама, як у всіх тополівських рибалок. Перше, що кидається у вічі: серед кімнати під стелею, замість лампи, висить засушена севрюга. Навкруг неї на стелі намальовано синє, червоне, жовте й чорне кружала.

Ота гостроморда рибина — дивний вітровказ. Ще малюком я добре знав: коли риба впирається рилом у чорне кружало, над морем шаленіє північно-західний вітрюган, який рибалки називають кішкодером, бо він мов кошачими пазурами видирає з косянських лагун усю рибу і жене її геть у море. А коли, як казав дідусь, «севрюжка нюхає червоне кружало», дме левант — східний вітер. Отоді до наших берегів підпливають численні косяки красної риби. Так косяни називають осетрів, севрюг, білуг. А вже коли вітровказ зупиниться на синьому кружалі, на морі господарює моряна — лагідний південний вітерець. Севрюжка правила й за барометр: якщо раптом з кінчика її носа звисає прозора краплина — неодмінно буде злива, а коли ніс сухий — безхмарна погода.

Одну стіну дідусевої кімнати займає географічна карта світу. Поруч неї — полиця з численними довідниками. Полюбляли ми з дідусем помандрувати по континентах, океанах та морях. Дідусь брав олівець, десь, приміром, біля далекої Австралії, знаходив острівець і ставив біля нього хрестик, а тоді відкривав довідник, і ми дізнавалися, як там люди живуть, яку рибу ловлять, які птахи літають, і які вітри гуляють над тим острівцем. За кілька років уся карта була обмережена тими хрестиками…