Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Грані-Т, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Скарб Солоного лиману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Скарб Солоного лиману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чи знаєте ви, що таке морвік? І хто такі баби-носарихи та камбалячий вовк? І які скарби сховані у Солоному лимані? І як упіймати на гачок велетенського електричного ската — морську лисицю?
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.

Скарб Солоного лиману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Скарб Солоного лиману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Додому несли його по черзі на руках. Вже у дворі я налив у полумисок молока і поставив біля песика. Пух лизав молоко, а в очах у нього мутнів біль… Біля миски з молоком він і заснув.

— Ех, не вдалося упіймати тхоряку! — бідкався я.

— Це ж він з часом усіх моїх голубів передушить, як ото поштаря.

— Не журися, — заспокоював мене Мишко. — Тепер ми знаємо, де його шукати…

Відкриття вікмора

На ранок Пух настільки оклигав, що зміг піти з нами до гирла. На палубі фелюги Мишко наказав своєму гавкуну:

— Пуху, шукай тхоряку!

Песик неохоче оббіг навколо палуби, зазирнув в отвір, звідки вчора вискочив звірок і, глянувши на господаря, потер лапою носа: пам´ятаю, мовляв, учорашню приключку.

— Звірок подався у степ, — констатував Мишко.

— Давай глянемо, може, тут його кубельце, — зазирнув і я у чотирикутне провалля — то насправді був вхід до кубрика моториста.

Пуха ми залишили на палубі, а самі по іржавих східцях спустились у невеличку напівтемну комірчину. Крізь товщу води в ілюмінатор струмувало м´яке світло. Озирнулися навколо й одразу помітили у закутку кубельце з сухої трави, навколо якого було розкидано пір´я і якісь засохлі шкурки — ціла купа. Мишко оглянув їх.

— Ага, оце, значить, пацюкові шкури. Бачиш, скільки пацюків зжер тхір, — звернувся він до мене. — Тепер усе зрозуміло. Пацюки привабили тхора на це кладовище човнів. Він почав ловити їх, а коли повністю знищив, узявся за голубів.

— То, виходить, тхір і корисний буває? — здивовано вигукнув я.

— Аякже! Знаєш, Юро, у степу один тхір щодня ловить не менше десяти мишей, а кожна миша перегризає за літо понад 10 кг зерна. Ти, мабуть, і не чув про таке?

— Ні, не чув, — зізнався я. — Це ж один звірок за день по десять паляниць хліба зберігає. Оце так! Ну, за такі діла багато що можна простити рудому! — охоче погодився Мишко, прямуючи до ілюмінатора. — Ти диви, — додав він, — віконце в море.

— Давай, Юро, зазирнемо в нього.

— Віконце в море, а скорочено — вікмор, — підхопив я.

— Ві-і-ік мо-о-о-ор, — на розтяг повторював Мишко. — Що ж, непогано. Так його і назвемо.

Ми припали до вікмора. Спочатку видно було лише блакитну завісу води, а коли помалу наші очі звикли до сутінок, угледіли рівне піщане дно, на якому де-не-де виднілося каміння, вщент обкручене довжелезними зеленими нитками водоростей. Коли ми зовсім звикли до півтемряви, побачили й мешканців морських — дрібних сріблястих рибчин — тюльку, рачків-креветок та крабиків. Усіх цих мешканців морського дна я знав, а от для Мишка то була дивина, і він, затамувавши подих, мовчки роздивлявся їх. Мене ж зацікавило зовсім інше — оті невеличкі майже круглі живі листочки, які кумедно плавали й трималися побіля дна. Вони то припадали до піску, то раптом починали кружляти навколо каміння. Що то? Я вперше бачив таких істоток. Неждано ті листочки чомусь шугнули у зарості водоростей, а деякі під каміння заховалися. Що трапилося? Тут я побачив великого сірого бичка, який плив з моря і поволі наближався до ілюмінатора. Он воно що! Бичка злякалися! О, у воді знайомий мені сіряк був зовсім не схожий на того, якого не раз знімав я з гачка.

У своїй стихії він здавався куди більшим, бо численні його плавці були настовбурчені. А яка, виявляється, в нього зубаста паща! Справжній тобі крокодильчик. Тим часом бичок неквапно підплив до каменюки, проковтнув креветку, а тоді накинувся на оті листочки і почав їх пожадливо хапати. Зі всього було видно, що вони йому до смаку. Згодом сіряк попрямував у затоку, а листочки, які залишилися живими, знову затанцювали навколо каміння. Якийсь час ми мовчки спостерігали життя морського дна.

Ось один листочок опинився перед самісіньким ілюмінатором. Я придивився уважно і побачив, що то — малесеньке камбалятко… І як я не здогадався одразу! Це ж вони, ті самі…

Під час весняних канікул я ловив бичків у Бугазі. У мене бички кепсько клювали, а от мій сусіда, клишоногий дядько Софрон, човен якого гойдався неподалік, не встигав знімати з гачків здоровенних сіряків. Я вже було зібрався й собі податися до дядька — може, й мені там поталанить, — аж раптом відчув такий сильний, пружний ривок, що ледве втримав у руках вудку. Зрозумів — на гачку не бичок, а якась велика і сильна рибина. У мене радісно закалатало серце. Нарешті і я буду з уловом!

Десь на морському дні рибина запекло пручалася і раз у раз так сіпалась, що я боявся, човник мій перекинеться… «Що ж то за рибина така», — гарячково розмірковував я і щосили цупив здобич до себе. І от нарешті я побачив біля човна прездорову лупату камбалу… Вона злостиво повела на мене очицями, які містилися в неї на маківці. Мені аж моторошно стало. Чи подолаю отакенну? Сачком намагався підхопити рибу, та де там! У ньому вміщався лише її хвіст. І все ж мені вдалося втягти здобич у човен. «Оце так рибисько! — подумки радів я. — Тепер є з чим пройтися по нашій вулиці».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Скарб Солоного лиману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Скарб Солоного лиману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гетьманський скарб
Юрий Мушкетик
Олексій Огульчанський - Острів Сріблястих чайок
Олексій Огульчанський
Народное творчесто - Із пісенних скарбів
Народное творчесто
Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя
Олексій Огульчанський
Олексій Огульчанський - Вітрів кут
Олексій Огульчанський
Роберт Стівенсон - Острів Скарбів
Роберт Стівенсон
Лариса Письменна - Скарб Вовчої криниці
Лариса Письменна
Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів
Андрій Кокотюха
Олекса Стороженко - Скарб
Олекса Стороженко
Отзывы о книге «Скарб Солоного лиману»

Обсуждение, отзывы о книге «Скарб Солоного лиману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x