Николай Олейник - Леся

27 січня

…А що, чи ти не допиталась чого у фірми Малих про

переклади?

Сестрі Ділі, 10 лютого

Фірма Малих. Лариса Петрівна чула про неї у Берліні, Відні, у Львові, бачила її продукцію — маленькі книжечки Маркса, Горького, Лафарга, Мірбо… Чимало розповідала про видавництво Ліля. Заснувала його молода соціал-демократка Марія Малих. Ліля добре знала Марію Олександрівну, невгамовну, енергійну жінку, часто гостила у неї дома — її сестра» Катя, теж була слухачкою медичних курсів. Ще кілька років тому, — власне, тоді, як Леся востаннє лікувалася в Берліні, — Малих шукала своєї дороги. Доля закинула її до Швейцарії, звела з російською революційною еміграцією. Там і зародилась в Малих ідея організувати в Росії легальне видавництво дешевої соціал-демокра-тичної літератури.

Отже, через сестру Леся вважала себе, хоч і заочно, а таки знайомою Марії Олександрівни. Щоправда, обидві про те не розповсюджувалися — «фірма» теж була «піднадзорна», за діяльністю, зв'язками її видавця стежили не менш, ніж за Лесиними.

Тепер, з далекого Сан-Ремо, Лариса Петрівна турбувалася про долю «Ткачів». Не повезло їй з цією драмою: Ганкевич промаринував більше року — довелося забрати, зробити (який раз!) російський переклад і відіслати Малих. Книга ж потрібна до зарізу! Та й Франко дав згоду на переклад кількох оповідань.

Треба писати, треба й пропагувати, «прорицати». Літературні школи, літературний процес — питання не «домашнего свойства».

…Хтось дорогий та добрий пробачить комусь-якомусь за мовчання, як уже не раз пробачив — правда?….Той хтось таки мав неспокійну натуру. От недавно зладив полемічну статтю до «Молодої України», схотілося зачепитися з М. Ганкевичем за терор та за політичну етику… Не стерпіла душа моя, що проводир української соціал-демократії таке плете!

…Хтось комусь радить «Землю» на німецьке перекладати… бо такий роман… варт і німецькій публіці показати.

До О. Кобилянської, 12 березня

Люба мамочко!.. Сі дві речі я посилаю до того збірника, що ти і Людя видаєте…

…З передмовою і примітками до останнього розділу збірника «На крилах пісень» я мала досить клопоту… Терпіть не можу взагалі передмов і коментаріїв писати…

…Боюся, що ти знов, як завжди, будеш незадоволена з моїх думок про зарібок, диплом і т. ін… А ще я знаю, що, хоч не зовсім виразно, що фінанси родинні заплутані… На мене йде багато більше, ніж на інших… Все це якимсь каменем лягає на душу…

29 березня

…Щодо мене, то я, на жаль, не можу так рішуче сказати: «Отже, переїжджаю…» Чому Ви думаєте, що я знайду учениць, — чи на те е виразні прецеденти фактичні? Хто-небудь з відомих Вам людей утримується з сеї професії приватної учительки європейських мов?.. Лікарі зменшили мій робочий день — дозволяють тільки 4, найбільше 5 годин на день інтелектуальної праці.

…Прикрим здалася мені одна, виставлена вже у Вас, обставина, що я мусила б «скинутись всякої політики». Я хотіла б знати докладніше, як я маю се розуміти? Невже так, що в Галичині я мала б ще «тихше» жити, ніж на Україні? Коли так, то се страшна жертва душі… Скинутися всякої політики в літературі і в моїх зносинах з метрополією ніяк не можу, бо не тільки переконання, але темперамент мій того не дозволяє, а ще не дозволяє— знаєте що? — дядьків заповіт… Дядько хотів, щоб і моя праця, і моя думка росли і жили, щоб я ні літератури, ні політики не скидалась, щоб я шукала свого шляху…

До М, Павлика, 10 квітня

Радісна і весела та година повороту додому. І дорога здається легшою та прямішою, і люди ніби кращають…

Цього разу вона поверталася залізницею» перетнувши одразу аж пів-Європи. На кілька днів «причепилася павутинкою» до «чиєїсь» хати у Чернівцях, на тиждень — у Києві» і ось знову Гадяч, Зелений Гай…

…Про мою аферу з Трушем не буду Вам писати, бо, на мою думку, вона не має ширшого значення. Я вибираю собі не друзів моїх друзів, але друзів моїх ідей.

…Ви для мене друг святої поезії, найбільшого і найпостійнішого з усіх моїх друзів…

Для мене в Вас є завжди щось таке, що стоїть вище всяких кружкових котерійних та інших справ от мира сего. Товаришування наше, здається мені, власне, «не от мира сего».

До Ів. Франка, 1 серпня

Що-то хтось любий та чорненький думає, що не їде до когось… Хтось уже дожидає когось так! Нехай би хтось приїхав таки сього місяця, то був би міг звідати Полтаву з нагоди відкриття пам'ятника Котляревському… Хтось заміряє виїхати на зиму на Кавказ…