Николай Олейник - Леся

4 листопада

…Відсилаю Вам, з подякою, позичені книжки, бо вже скористала з них, — саме оце викінчила статтю про Конопніцьку для «Мира божьего»… В яку Ви сумну струну вдарили в своєму «Із дневника»!..

До Ів. Франка, 23 грудня

Дільнику мій дорогий!..

Отримала вчора і я листа від Оксаночки… Я їй зараз написала… Кличу її до себе в гості. Вона, може, й приїде… тільки все ж має ще бути «обсуждение вопро-са», той фатальний період для нервів всієї нашої родини».. Оксана згадує, що… хотіла остатись на перші дні свят в Запрудді ради ялинки для запрудських дітей, але мама (вона ж була в Запрудді) «обідилась за такий замір… «Історія нас учить, що вона нічого не учить!.. Знов ті самі «обіди замість нормального відношення до здоров'я і волі своєї дитини!

Мама писала мені пару разів… Мені прикро, що раз у мами пробилось якесь несправедливо напасливе відношення до Кльоні. Воно, власне, було замітне вже й в останні дні перед моїм виїздом, уже тоді у мами був неприємно холодний вираз в його присутності, одвертання очей, відповіді крізь зуби, накривання себе газетою або книжкою і т. н. «симптоми», либонь, добре знайомі тобі. Се вже, я бачу, починається «ревность материнська», але все одно, може, тій ревності буде далі ще більше поживи, а свого відношення до Кльоні я не зміню, хіба що в напрямі ще більшої прихильності…

Чи пише тобі Кльоня?.. Справи його в Тифлісі пішли дуже неважно, і йому знов приходиться дуже задумуватись про той «хліб насущний»…

29 грудня

…Якось я читаю в «Ділі» про депутацію черновецьких русинів… до о. Воробкевича з нагоди дарування йому цісарського ордена. Може, воно на австрійські звичаї інакше виходить, але нам, українцям з Роси, то дуже чудно і навіть прикро здається… бо в скільки-небудь ліберальній пресі у нас навіть не споминають про всякі офіціальні «поступки» писателів, та правда, що у нас порядні писателі не дуже-то й отримують ордени. Та, здається мені, і австрійським українцям нема чого так уже тішитись, аж до урочистого святкування, коли те правительство, що, властиве, за ніщо їх має, кине якийсь там орденчик «з ласки на потіху…»

До О. Кобилянської» 30 грудня

Тепер про Ваше «Із дневника»… Я скажу просто:

далеко не кожний Ваш вірш одізваеся так мені десь аж в глибині серця, як оці картки «Із дневника»… Се, власне, «відгук», тож не дивуйтесь, коли в ньому бракуватиме об'єктивності, бо я не стільки думаю, скільки почуваю те, що маю казати… Давно колись, ще в Коло-дяжному. Ви розповідали мені план одної драми… потім елементи з нього я пізнала в «Кам'яній душі» і щиро призналась Вам, що від плану я більшого сподівалась. Ви сказали, що дійсно мусите «скрутити голову» планові через незалежні від Вас причини… Мені було жаль того плану із «скрученою головою»… Ще раз, теж давно… Ви казали, що маєте писати якийсь роман, що він Вам дуже на душі лежить; теми не сказали. Пізніше я спитала, що з Вашим романом. Ви сказали щось безнадійне… І часто я думала про ті «скручені голови»… І я не одну «голову скрутила»… А тільки як я оце прочитала крик і скарги Ваших «дітей», то й мої обізвалися — тим самим тоном!..

І ще знаєте що? Ваші діти не загинули, бо ось вони вже вголос обізвались, — певне, не тим голосом, якого Ви для них бажали, не співом соловейків, але людським голосом, людською тугою, і, хто знає, може, спів соловейків не так проникав би у серце, як сей стогін утоплених дітей Ваших.

До їв. Франка, 13 січня

…Хто дає одсіч Єфремову за когось і ще за когось і за прапор модернізму (так, як хтось розуміє модернізм)… Єфремов зачепив мене як критика і як публіциста» то мені мовчати не випадає.

До Кобилянської, 24 січня

Люба мамочко!………….

. . . Оце ж я, як бачиш, таки одгризнулась

на Єфремова, не стерпіло серце, та таки й не випадало терпіти… Я хочу, щоб моя відповідь одбивала своїм спокійним, навіть «рицарським» тоном від тої дикої бурсаччини… Хто сказав Єфремову, що натуралізм був індиферентним «к вопросам общественно-политической жизни»?.. Хто сказав Єфремову, що літературні школи то «вопросы домашнего свойства», а не інтернаціональні?.. Де він бачив "планомерность в чередовании направлений" — хіба люди ставили собі планом: оце у нас романтизм, а потім буде натуралізм, а потім новоромантизм і т. п…Кобринська і Кобилянська «выступили на литературное поприще» далеко не «в последние годы» і навіть не в «последнее десятилетие». Як не було натуралізму — а Нечуй, а Франко? Сумбур його доказів і нападів на мене я, сподіваюсь, уже доказала.