Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Проте всі ці загадки я міг розв’язати лише за допомогою його дружини, яку не можна було довший час уводити в оману. Поза сумнівом, моїм обов’язком було поділитися з нею своїми ваганнями та схилити до співпраці в розкритті таємниці.

Тому я нетерпляче очікував на її прихід.

Це сталося невдовзі – через день після констатації прогулянок двійника.

Професорова прийшла ще більш знервована, ніж попереднього разу: «галюцинація» повторилася знову минулої ночі, набираючи форму тим небезпечнішу, що погляд «чоловіка» став ще настирливішим.

Переконавшись, що бідна жінка вважає себе серйозно хворою, я негайно повідомив її, що думаю про її ніби видіння. Думка моя, яка ґрунтувалася на подвійному спостереженні, справила величезне враження.

– Але ж, пане докторе, – промовила вона зміненим від розпачу голосом, – це жахливо! Існування двійника у плоті й крові, який прокрадається невідомо як до оселі людини, що через фатальний випадок є до нього дивовижно подібна, було би справою потворною. Благаю Вас в ім’я всього святого: не приховуйте правду! Знаючи, як я стурбована станом своїх нервів, напевно, Ви хотіли вплинути на мої побоювання, переносячи справжні причини явища на щось інше. Але цей засіб не спрацював. Бо Ви ж бачите, що мій переляк (якби навіть я сприйняла Вашу інтерпретацію за чисту монету) змінить лише мотивацію, не втрачаючи, проте, своєї сили.

– На жаль, шановна пані, нічим тому не зараджу. Те, що я сказав, є моїм найглибшим переконанням. Така людина, на мою думку, існує. Я говорив щиру правду. Якщо ж досі не повідомив відповідні власті, то сталося це лише з огляду на особу Вашого чоловіка.

Слова мої, промовлені спокійно, тоном беззаперечного переконання, похитнули, мабуть, сумніви пані Ванди. Вона похилила задумане чоло на руки, споглядаючи мене очима переляканого птаха.

– Лікарю, – запитала після хвилини мовчанки, – Ви висловлюєтесь загадково; що маєте на увазі під мотивами, які стримують Вас від оприлюднення правди?

– А хто нам заприсягнеться, що професор справді нічого не знає про існування тієї людини?

– Як це? – жахнулася вона. – Ви припускаєте, що він погодився би на те, що відбувається?

– Не знаю, нічого не знаю, шановна пані. Є лише здогади, непевні припущення. Проте вважаю, що в житті Вашого чоловіка є якась таємниця, якої він нікому – навіть Вам – не хоче, чи не може відкрити. Не забувайте, що він учений. Втім, якщо вже належить мені послідовно зайнятися цією темною справою, то мушу поставити кілька ґрунтовних питань. Будуть, можливо, надто неделікатні, але я вважаю це за необхідне. Зрештою, прошу пам’ятати, що я лікар.

– Слухаю, пане докторе.

– О котрій ви з чоловіком вкладаєтеся спати?

– Чоловік – пунктуально, о восьмій вечора. Я, коли не втомлена, ще годину читаю. О дев’ятій я вже в ліжку.

– О котрій встає ваш чоловік?

– Докладно о восьмій ранку. Я зазвичай встаю раніше, близько сьомої, щоби приготувати сніданок.

– Чи відступали Ви колись від цього правила?

– Протягом десятилітнього подружнього життя – ані разу. У цьому Стах невблаганний.

– Гм… Чи не є трохи дивною ця непорушна пунктуальність? Рівно 12 годин сну і знову 12 годин стану яви.

– Справді, в перші роки нашого співжиття було мені трохи важко пристосуватися до цього, але з часом призвичаїлася.

– Ви згадали, що руки чоловіка під час сну здебільшого крижано-холодні. Чи не помічали ще якихось ознак?

Останнє запитання було виразно неприємне для неї – нагадувало про щось, що хотілося забути.

Повагавшись хвилину, вона відповіла:

– Справді, мій чоловік, коли спить, справляє дуже неприємне враження. Протягом ночі ні на хвилину не прокинеться і виглядає, як мертвий: тіло страшенно холодне, не чути дихання, серце не б’ється. Пам’ятаю жахливу ніч, коли вперше це зауважила. Подумала, що він раптово помер. Мої розпачливі волання на допомогу, спішно викликаний лікар виявився безпорадним і констатував смерть. Можете уявити мою радість, переляк і подив, коли рівно о восьмій ранку чоловік устав з постелі здоровий і бадьорий, як завжди. Поволі звикла й до цього.

Я слухав її одкровення зі зростаючою цікавістю.

– Ваша розповідь, – зауважив їй, – має ознаку чогось настільки незвичного, що часом схиляє до визнання рації за спіритистами. Але позаяк я не маю симпатій до їхньої теорії, то – попри виразні каталептичні синдроми у вашого чоловіка – спробую пошукати іншого шляху до істини. Не вірю (бодай у цьому випадку) в існування так званого астрального двійника. Але, щоби цю проблему розв’язати, мушу докладно придивитися цьому суб’єктові. Чи бачили ви його обличчя під виразним освітленням? Чи не пробували під час «галюцинації» запалити лампу?