Стефан Цвейг: Зоряні миті людства. Новели (збірник)

© О. А. Гугалова, художнє оформлення, 2017

© П. В. Таращук, переклад українською, 2017

© Н. Сняданко, переклад українською, 2010

© В. Бобинський, переклад українською

© І. Стешенко, переклад українською

Die Übersetzung ins Ukrainische dieser Ausgabe wurde vom Europäischen Übersetzer-Kollegium Straelen (Deutschland) unterstürzt

Переклад цього видання здійснено за підтримки Європейського колегіуму перекладачів у Штралені (Німеччина)

Жоден митець не є митцем ненастанно всі двадцять чотири години свого щоденного життя, бо все суттєве і тривале, що вдається йому, завжди відбувається в нечисленні та рідкісні миті натхнення. Так само й історія, якій ми дивуємось як найвидатнішому поетові та акторові всіх часів, аж ніяк не завжди є творчою. Навіть у цій «таємничій майстерні Господа», як шанобливо назвав Ґете історію, відбувається незмірно багато байдужого і повсякденного. Навіть тут, як і всюди в мистецтві та житті, незабутні моменти рідкісні. Здебільшого історія, наче хроніст, байдуже і наполегливо нанизує ланку за ланкою в довжелезному ланцюгу, що йде крізь сторіччя, складає факт до факту, бо кожне зусилля потребує часу для підготовки, кожна справжня подія – розвитку. Народ завжди потребує мільйонів людей, щоб постав один геній, завжди мають збігти мільйони марних світових годин, щоб спалахнула одна зоряна мить людства.

Коли в мистецтві постає геній, він переживає свій час, а коли настає така світова мить, вона вирішує долю наступних десятиріч і сторіч. Як на вістрі громовідводу збирається електрична напруга всієї атмосфери, так і в найкоротшому проміжку часу зосереджується незмірна повнота подій. Те, що за інших обставин минає мало-помалу, одне за одним і одне поряд з одним, стискається в єдину мить, яка все визначає і все вирішує: якесь одне «я», одне «ні», одне «зарано» або «запізно» надають цій миті незворотності для сотень поколінь, і саме вона визначає життя індивіда, народу і навіть плин долі всього людства.

Оці драматично сконцентровані, оці доленосні миті, коли постанова, яка переживе час, зосереджується в одній даті, одній годині, а часто навіть в одній хвилині, – рідкісні і в житті індивіда, і в перебігу історії. Деякі такі зоряні миті – я назвав їх так, бо вони яскраво й незмінно, наче зорі, осявають ніч минущості, – я й спробую пригадати в цій книжці, дивлячись на різні часи і країни. Я ніде не намагався забарвити або посилити власними вигадками душевну правду якоїсь зовнішньої або внутрішньої події, бо в ті довершені миті, коли ці події постали в закінченій формі, історія не потребує ніякої помічної руки. Там, де історія справді діє як поет і драматург, жоден поет не повинен намагатися перевершити її.

Уперше повернувшись зі щойно відкритої Америки, Колумб під час своєї тріумфальної ходи по вулицях Севільї й Барселони, що їх заполонили людські тлуми, показав безліч коштовностей та дивовиж: червоношкірих людей доти невідомої раси, ніколи не бачених тварин, строкатих верескливих папуг, незграбних тапірів, дивні рослини та плоди, які невдовзі приживуться в Європі, – кукурудзу, тютюн і кокосовий горіх. Цьому всьому вражено дивувалася радісна юрба, натомість королівську пару та її радників найдужче зацікавили кілька ящичків і кошичків із золотом. Але золота з нової Індії Колумб привіз небагато: кілька прикрас, виміняних або вкрадених у тубільців, кілька маленьких зливків і жменьку золотого піску, радше золотого пороху, ніж золота; всієї тієї здобичі вистачило б щонайбільше для карбування двох сотень дукатів. Але геніальний Колумб, що завжди фанатично вірив у те, в що хотів вірити, і пишався своїм морським шляхом, як він думав, до Індії, у своїй щирій екзальтації гордовито заявляв, що це тільки невеличка перша проба. До нього доходили надійні звістки про незмірні золоті копальні на тому новому острові; зовсім неглибоко, під тоненьким шаром землі, там у багатьох місцях лежать поклади коштовного металу. Золото можна було б легко викопувати звичайними лопатами. А ще далі на південь є держави, де володарі п’ють із золотого посуду, а золото коштує менше, ніж свинець. Король, завжди потребуючи грошей, зачудовано дослухався до розповідей про нову країну Офір, яка належить йому. Колумба з його піднесеною глупотою тоді ще не знали досить добре, щоб сумніватися в його обіцянках. Одразу спорядили великий флот для другого плавання, і тепер уже не знадобилися вербувальники й барабанщики, щоб набрати команду. Новина про щойно відкриту країну Офір, де можна голіруч видобувати золото, довела до нестями всю Іспанію: люди прибували сотнями й тисячами, прагнучи поїхати до El Dorado , Золотої країни.