Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

У долі людини немає більшого щастя, ніж на половині свого життя, в творчі чоловічі літа, з’ясувати своє життєве завдання. Нуньєс де Бальбоа знає, про що йому тепер ідеться: жалюгідну смерть на ешафоті або безсмертя. Треба одразу купити собі мир із короною, легітимувати й легалізувати вже по шкоді свій лихий учинок: узурпацію влади. Тому вчорашній бунтівник як найвірніший підданий посилає королівському скарбнику Пасамонте на Еспаньйолі не тільки п’яту частину з подарунка Комаґре, належну по закону короні, а й, краще обізнаний зі звичаями світу, ніж сухий правник Енсісо, додає до офіційного послання ще й окремий щедрий золотий подарунок скарбникові з проханням затвердити його на посаді генерального капітана колонії. Хоча така дія аж ніяк не входила до повноважень скарбника, він усе-таки послав Нуньєсу де Бальбоа якийсь тимчасовий і насправді нікчемний документ. Водночас Бальбоа, прагнучи подбати про свою безпеку з усіх боків, послав двох своїх найнадійніших людей до Іспанії, щоб вони при дворі розповіли про його заслуги перед короною й повідомили про важливу новину, яку він виманив у касика. Йому треба, переказав Васко Нуньєс де Бальбоа до Севільї, лише загін тисячу чоловік, із таким загоном він зобов’язувався зробити для Кастилії так багато, як ще ніколи не робив до нього жоден іспанець. Нуньєс пообіцяв відкрити нове море і здобути нарешті знайдену Золоту країну, яку марно обіцяв Колумб і яку він, Бальбоа, завоює.

Здається, ніби для пропащого чоловіка, бунтівника й desperado , тепер усе повернулося на добре. Але наступний корабель з Іспанії привіз погану новину. Один із поплічників Нуньєса під час повстання, якого він свого часу послав до Іспанії, щоб той при дворі спростував звинувачення окраденого Енсісо, повідомив, що ситуація небезпечна для Нуньєса й загрожує навіть його життю. Одурений bachillero зі своєю скаргою на грабіжника утвердив свою правоту перед іспанським правосуддям, і воно присудило дати жертві відшкодування. Натомість звістка про недалеке Південне море, яка могла б урятувати Нуньєса, ще не дійшла до двору; хай там як, із наступним кораблем прибуде судовий виконавець, щоб притягти Бальбоа до відповідальності за бунт і або на місці оголосити йому вирок, або привезти в кайданах до Іспанії.

Васко Нуньєс де Бальбоа збагнув, що він пропащий. Він отримав вирок ще до того, як дійшла його звістка про Південне море, що лежить неподалік, і золоті береги. Річ зрозуміла, нею скористаються, коли його голова вже покотиться на землю, і хтось інший виконає його завдання, про яке він мріяв, а він сам уже нічого не може сподіватися від Іспанії. Всі знають, що він спровадив на смерть законного королівського губернатора, знають, що він свавільно прогнав із посади алькальда, – отже, той вирок ще слід назвати милосердним, бо йому загрожує тільки ув’язнення й не доведеться спокутувати своє зухвальство на ешафоті. На могутніх друзів він уже не може покладатися, бо й сам не має ніякої влади, а його найкращий адвокат – золото – ще має надто тихенький голос, щоб забезпечити йому ласку. Тільки одне може врятувати його тепер від кари за сміливість: ще більша сміливість. Якщо він відкриє нове море і новий Офір до того, як приїде судовий виконавець і його охоронці схоплять його й закують у кайдани, він ще може врятуватися. Тут, на краю населеної землі, він може вдатися тільки до своєрідної втечі, до втечі для грандіозного завдання, втечі в безсмертя.

Отож Нуньєс де Бальбоа вирішив не чекати з Іспанії тисячу воїнів, яких він просив для завоювання невідомого океану, так само як не чекав він і приїзду судового виконавця. Краще зі жменькою не менш рішучих людей наважитись на незмірне! Краще загинути з честю під час найвідважнішої пригоди в історії, ніж чекати, поки тебе ганебно зі зв’язаними руками потягнуть на ешафот. Нуньєс де Бальбоа скликав жителів колонії, пояснив, не замовчавши труднощів, свій намір перетнути перешийок і запитав, хто хоче піти з ним. Його мужність додала духу іншим. Сто дев’яносто вояків, майже все боєздатне чоловіче населення колонії, зголосилися йти разом з ним. Про спорядження не дуже треба було і дбати, бо ті люди й так жили в стані постійної війни. 1 вересня 1513 року Нуньєс де Бальбоа, герой і бандит, авантюрник і бунтівник, почав, щоб уникнути шибениці або в’язниці, свій похід у безсмертя.

Перетин Панамського перешийку почався в провінції Коїба, що була невеличкою державкою касика Карети, чия донька стала супутницею Бальбоа. Але, як з’ясувалося згодом, Бальбоа обрав не найвужче місце, тож унаслідок цього незнання небезпечний похід став довшим на кілька днів. Але для нього, мабуть, найважливішим при такому зухвалому зіткненні з невідомим була змога мати на випадок повернення або відступу дружнє індіанське плем’я позаду. Вояки з Дарієна попливли в Коїбу на десятьох великих каное, сто дев’яносто чоловіків, озброєних списами, мечами, аркебузами й арбалетами, їх супроводила чималенька зграя страхітливих собацюр. Касик як союзник дав своїх індіанців, які виконували роль тяглових тварин і провідників, і вже 6 вересня почався славетний перехід через перешийок, уже сам цей похід піддав страхітливому випробуванню силу волі такого відважного й досвідченого авантюрника, як Нуньєс. Серед задушливої екваторіальної спеки, що немов присипляла, іспанці спершу мали перейти низини, де болотиста, щедра на пропасницю земля навіть через кілька сторіч під час будівництва Панамського каналу забрала життя багатьох тисяч людей. З першої години іспанці були змушені сокирами і мечами прорубувати собі шлях у незвідане крізь заплетені ліанами отруйні джунглі. Наче у величезній зеленій копальні, перший вояк прорубував іншим у гущавині вузеньку штольню, по якій один за одним довжелезною низкою йшло військо конкістадорів, і то завжди зі зброєю в руках, день і ніч, пильно вслухаючись і придивляючись, щоб відбити несподіваний напад тубільців. Спека в чадному і душному мороці коло підніжжя лісових велетнів, над високим зеленим склепінням яких нещадно палило сонце, забивала дух. Обливаючись потом, з осугою на вустах, військо у важких обладунках ступало далі миля за милею. Інколи раптом спадали ураганні зливи, струмочки за мить обертались у бурхливі річки, які доводилось переходити або в брід, або по хитких імпровізованих місточках, що їх швидко споруджували і зв’язували ликом індіанці. З провіанту іспанці мали тільки жменьку маїсу. Бліді від безсонних ночей, голодні, спраглі, оточені хмарами комашні, що жалила і ссала кров, вони пробивали собі шлях уперед в одязі, роздертому колючками, зі зраненими ногами, запаленими очима і розпухлими від укусів пискливих москітів обличчями, не маючи спочинку вдень і спокійного сну вночі, й невдовзі цілковито виснажились. Уже після першого тижня походу більшість вояків не витримували злигоднів, і Нуньєс де Бальбоа, знаючи, що небезпеки, власне, чекають на них попереду, наказав, що всім хворим на пропасницю та знесиленим краще повернутися назад. Він хотів наважитись на вирішальне завдання тільки зі своїми найдобірнішими вояками.