Довго та екстатично вдивлявся Васко Нуньєс де Бальбоа в далечінь. Тільки потім гукнув униз товаришам, поділившись своєю радістю. Метушливо, збуджено, сапаючи і стогнучи, видирались, повзли і бігли іспанці на вершину, дивились, дивувались і в захваті перезиралися. Раптом отець Андреас де Вара, що супроводив загін, затягнув «Te Deum laudamos» , «Тебе, Бога, хвалимо», і одразу ущухли галас і крики, суворі й хрипкі голоси всіх вояків, авантюрників і бандитів поєдналися в побожному хорі. Індіанці з подивом придивлялись, як за словом священика солдати зрубали дерево і змайстрували хрест, на деревині якого вирізьбили ім’я іспанського короля. І дивились, як підноситься хрест, наче його обидві дерев’яні руки хотіли обняти обидва океани, Атлантичний і Тихий, з усіма їхніми невидними далечінями.
Серед шанобливого мовчання Нуньєс де Бальбоа ступив наперед і звернувся до вояків. Вони слушно чинять, дякуючи Господу, що сподобив їх такої честі й ласки, і просять його, щоб він і далі допомагав їм завойовувати цей океан та інші землі. Якщо воїни й далі вірно йтимуть за ним, як і досі, то повернуться додому з цієї нової Індії як найбагатші іспанці. Бальбоа врочисто вимахував прапором на всіх чотирьох вітрах, щоб заволодіти для Іспанії всіма далекими землями, що їх овівають ті вітри. Потім гукнув писаря Андреса де Вальдеррабано, щоб той зробив запис, який лишить пам’ять про цю подію на всі віки. Андрес де Вальдеррабано розгорнув пергамент, ідучи через праліс, він ніс у замкненій дерев’яній скриньці каламар і перо, а потім попросив усіх шляхтичів, лицарів і вояків – « los caballeros e hidalgos y hombres de bien », – «присутніх під час відкриття Південного моря, Mar del Sur , яке зробив високий і вельми поважний капітан Васко Нуньєс де Бальбоа, губернатор його величності», що «цей пан Васко Нуньєс був першим, хто побачив той океан, а потім показав своїм людям».
Потім шістдесят сім чоловік пішли з вершини вниз, і того 25 вересня 1513 року людство дізналося про останній, доти не відомий океан землі.
Золото і перли
Тепер уже є певність. Іспанці побачили океан. Але ж тепер пора вниз, на його узбережжя, відчути океанські хвилі, помацати його, відчути, покуштувати й зібрати здобич із його берегів! Спуск тривав два дні, і, щоб знайти найкоротший шлях із гір до моря, Нуньєс де Бальбоа поділив своїх людей на невеликі групи. Третя з цих груп під проводом Алонсо Мартіна перша дійшла до узбережжя, але навіть прості вояки з цієї ватаги авантюрників були такі пронизані марнославством і прагненням безсмертя, що й простий чоловік Алонсо Мартін звелів писарю одразу чорним по білому засвідчити, що він перший занурив свої ноги і руки в той ще не названий водний масив. Тільки надавши своєму малому «я» дрібки безсмертя, він послав Бальбоа повідомлення, що дійшов до океану й помацав його хвилі рукою. Бальбоа одразу приготувався до ще одного патетичного жесту. Наступного дня, що за календарем був днем святого Михаїла, він у супроводі лише двадцятьох двох чоловіків вийшов на берег океану і сам, мов святий Михаїл, озброєний і підперезаний, врочистою церемонією взяв у своє володіння новий океан. Але не пішов одразу в хвилі, а, як пан і володар, гордовито чекав, спочиваючи під деревом, аж поки приплив доніс океанські хвилі до нього, і вони, мов слухняний пес язиком, пестили йому ноги. Тільки тоді Бальбоа підвівся, закинув щит за спину, що на сонці блищав тепер, наче дзеркало, взяв в одну руку меч, у другу – кастильський прапор із зображенням Матері Божої і ступив у воду. Аж коли хвилі почали доходити до поперека, Нуньєс де Бальбоа занурився весь у ті неозорі чужі води і, дотепер бунтівник і desperado , а віднині найвірніший слуга свого короля й тріумфатор, заходився вимахувати прапором на всі боки й кричати гучним голосом: «Слава Фердинанду та Йоанні, високим і могутнім монархам Кастилії, Леону і Араґону, ім’ям яких і на користь королівській короні я беру в своє дійсне фізичне і тривале володіння всі ці моря, землі, узбережжя, гавані та острови! І, якщо який-небудь володар чи інший капітан, християнин або поганин, хоч яка його віра або стан, захоче заявити про якесь право на ці землі й моря, присягаюся боронити їх ім’ям кастильського короля, чиєю власністю вони є тепер і на всі часи, поки стоїть світ, і аж до останнього суду».
Усі іспанці повторили присягу, і її слова заглушили на мить гучне сичання прибою. Кожен змочив вуста морською водою, а писар Андрес де Вальдеррабано записав акт про вступ у володіння і закінчив свій документ такими словами: «Ці двадцять двоє людей, і так само й писар Андрес де Вальдеррабано, були першими християнами, що занурили свої ноги в Mar del Sur , і попробували своїми руками воду, і змочили нею вуста, щоб відчути, чи солона вона, як в іншому океані. А коли пересвідчилися, що це так, подякували Господу».
Читать дальше