Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Величне завдання виконане, тепер ще треба отримати земну користь від героїчних звитяг. У деяких тубільців іспанці забрали або виміняли трохи золота. Але серед того тріумфу на іспанців чекала ще й нова несподіванка. Індіанці принесли їм повні жмені коштовних перлин, знайдених на недалеких островах, що аж рясніли ними, серед них і перлину, названу Pellegrina – «Прочанка», її оспівували Сервантес і Лопе де Веґа, бо вона прикрашала королівську корону Іспанії та Англії як одна з найкращих перлин. Усі кишені й торби іспанці напхали тими коштовностями, які мали там не більшу ціну, ніж мушлі та пісок, а коли потім пожадливо запитали про найважливіше для них на землі – про золото, – один касик показав їм рукою на південь, де контури гір розмивались на далекому обрії. Там, пояснив він, лежить край із незмірними скарбами, володарі їдять із золотого посуду, а великі чотириногі тварини – то були лами, як назвав їх касик – звозять найпишніший вантаж до скарбниці імператора. Касик сказав і назву тієї країни, що лежить на півдні в морі й за горами. Вона звучала неначе Біру – мелодійно й чужо.

Васко Нуньєс де Бальбоа дивився в далечінь, куди показувала касикова рука і де гори, бліднучи, зливалися з небом. М’яке і спокусливе слово «Біру» одразу закарбувалось у його душі. Бентежно калатало серце. Вдруге в житті він несподівано отримав велику обіцянку. Перше повідомлення, слова Комаґре з близького океану, виявилось правдивим. Бальбоа знайшов берег, засіяний перлами, і Mar del Sur , можливо, йому пощастить і вдруге і він відкриє та завоює імперію інків, Золоту країну цієї землі.

Нуньєс де Бальбоа й далі тужливо вдивлявся в далину. Наче золотий дзвін, слово «Біру» – «Перу» – відлунювало в його душі. Але – як тяжко зрікатися! – він не міг наважитись іти далі на розвідки. З кількома десятками виснажених людей годі завоювати імперію. Отже, назад, спершу в Дарієн, а потім, зібравши сили, піти по вже відкритому шляху до нового Офіру. А втім, і дорога назад анітрохи не була легша. Іспанці знову були змушені продиратися крізь джунглі, знову відбивати напади тубільців. І немає вже війська, а тільки купка хворих на пропасницю людей, які заточувались і докладали останніх зусиль, щоб не впасти, – самому Бальбоа було вже недалеко до смерті, й індіанці несли його на ношах, – і після чотирьох місяців страхітливих мук, 19 січня 1514 року, іспанці нарешті повернулися в Дарієн. Але одну з найвеличніших дій в історії виконано. Бальбоа дотримався своєї обіцянки, кожен учасник походу, що наважився піти з ним у невідоме, забагатів, кожен вояк приніс з узбережжя Південного моря скарби, яких не мали ані Колумб, ані інші конкістадори, та й решта колоністів отримали свою частку. П’яту частину приготували для корони, і ніхто не відчув і кривди, коли тріумфатор, поділяючи здобич, дав винагороду і своєму псу Леонсіко за те, що він так ревно шматував плоть бідолашних тубільців: пес, наче справжній воїн, брав участь у церемонії й отримав п’ятсот золотих песо. Після такого успіху вже ніхто в колонії не заперечував авторитет Бальбоа як губернатора. Авантюрника і бунтівника вшановували, як Бога, і він із гордістю міг послати до Іспанії звістку, що після Колумба він досяг для кастильської корони найбільшого. Круто піднімаючись угору, сонце щастя Бальбоа пробило всі хмари, які доти гнітили його життя, і стоїть тепер у зеніті.

Але щастя Бальбоа тривало недовго. Минуло кілька місяців, і яскравого червневого дня населення Дарієна здивовано скупчилось на березі. На обрії заясніло вітрило, і вже це було дивом у тому забутому закутку світу. Але дивіться, поряд показалося друге, третє, четверте, п’яте, а невдовзі їх уже десять, ні, п’ятнадцять, ні, двадцять, – цілий флот, що пливе до гавані. Невдовзі й дізналися: це все заподіяв лист Нуньєса де Бальбоа, проте не звістка про його тріумф, – вона ще не дійшла до Іспанії, а попередня звістка, коли він уперше переказав розповідь касика про недалеке Південне море та Золоту країну і просив військо в тисячу чоловік, щоб завоювати ті землі. Для цієї експедиції іспанська корона не зволікала спорядити такий могутній флот. Але ніхто в Севільї та Барселоні не думав доручати це вкрай важливе завдання такому сумнозвісному авантюрникові та бунтівникові, як Васко Нуньєс де Бальбоа. Прислали справжнього губернатора, багатого, шляхетного і шановного шістдесятирічного Педро Аріаса Давілью (його звичайно називали Педраріас), щоб він як губернатор нарешті дав лад колонії. Він мав чинити правосуддя, покаравши за всі скоєні доти злочини, знайти Південне море і завоювати пообіцяну Золоту країну.