Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

О, ви мене не зрадите ніколи,
Могутні крила, й ти, моя мета-зоря,
І не захлиснуть тих шляхів довіку
Людських турбот моря.

Самотно й вільно… Холодно та ясно
В етері тім – зоріє світло схід…
Один і сам – дарма, колись шляхами тими
Піде людський похід.

Між суперечками людськими,
Серед змагань і метушні
Встають мені перед очима
Могилки ваші затишні.

Стрункі тополі на сторожі,
Каміння, вимите дощем,
Старі кущі жасмину, рожі
І хрест, оплетений плющем.

Круг тиша, супокій величний,
Мовчать листки, мовчать птахи,
А вдалині, в красі довічній
Встають сніговії верхи…

Заспівали козаченьки, байраком ідучи —
Загрув, каркнув крук понурий з-за кривої кручі…
Мовчи-тихо, чорна маро, може, й добре знаєш,
Та мене вже завернути назад не вгадаєш!

Завертала мене мати, завертала мила —
Не заверне, не настрашить і ворожа сила!
Нема долі у неволі: і миле не миле!
Або згинуть, або жити, а скніти – несила…

Я все люблю в тобі – твій усміх непорочний
І соромливий рух тих полохливих вій,
І голос ласковий, де чую гомін любий
Ще нерозвіяних ясних дівочих мрій.
Дівчино-серденько, коли б схотіла доля
Пересадить тебе із твого квітничка
В мою хатину – ти б скрасила пишно,
Засяла в темряві самотнього кутка.
Світи мені, моя прекрасна зоре,
Тебе я довго так у пітьмі тій шукав,
І ще гірчійш було б, коли б на мить блиснувши,
Привітний світ в очах моїх пропав.

Народився у с. Вислобоки на Львівщині. Студіював слов’янськуфілологію у 1895 році у Львівському і Віденському університетах.
Виступав у пресі зі статтями, поетичними перекладами тапоезіями. Був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Світ» і тижневика «Неділя» (1912).
У 1898–1934 учителював. У 1914-му Щурат був обраний дійсним членом НТШ, а з 1915-го по 1923 р. був його головою; бравактивну участь у боротьбі за Український університет, опісля став ініціатором і першим ректором Львівського таємногоуніверситету (1921–1923).
Останні pоки життя працював директором Львівської бібліотеки АН УРСР і професором Львівського університету.
В. Щурат – автор численних літературознавчих праць. Видавкілька збірок поезій, багато перекладав.

Плила по небу хмаронька,
Над гаєм опинилась,
Зів’ялий лист побачила,
В сльозу перемінилась.

Перемінилась хмаронька
В сльозиноньки перлисті;
Заіскрилися перлами
Вони на жовтім листі.

Подув мороз опівночі,
Тремтячі сльози-перли
Стялись на листі тієм,
Мов разом з ним завмерли.

Стялися сльози инієм,
Завмерли на листочку,
Вмираючи, зготовили
Йому на смерть сорочку.

Горіли зорі свічами,
Вітри подзвіння вили,
Мерлець скотився з дерева
До свіжої могили.

І сумом скрізь повіяло…
По жовтих листя купах
Ступають всі засмучені.
По жовтих топчуть трупах.

Безсонна ноче з чорними марами
І стадом чорних дум,
Мов небо перед бурею, хмарами
Сповила ти мій ум.

Чи мало вдень журба невгомонная
Мені приносить мук?
Пощо ж їх ти ще, ноче безсонная,
Снуєш, як сіть павук?

Ніч тиха шепче: – Годі сваритися
Зі мною, хлопче мій!
Чи ж я велю за думами ритися
Тобі в душі твоїй?

Блискавко темної ночі,
Чом я тебе так люблю?
Чом я так довго не сплю,
Пильно втопляючи очі
В пітьму нічною добою,
В пітьму німу за тобою,
Блискавко темної ночі?

Блискавко, в чім твоя сила?
В тім, що лиш блиснеш вогнем —
Ніч глуха робиться днем?
Чи мені тим ти так мила,
Що в твоїм з пітьмою бої
Бачу бій мислі живої, —
Блискавко, в чім твоя сила?

Понад землею линув ангел ночі,
Смутний, з очима мокрими від сліз.
Ось бачить він, як щось внизу мигоче,
Вдивляється – сія дрімучий ліс.

Між листям – наче висипані зорі
Горять, палаючи вогнем жарким.
І чує він – лунає у просторі
Музика, ліс життям кипить шпарким.