Иван Багряный - Тигролови

В оленячій голові було п’ять дірок, одна біля одної майже.

В Наталчиній мішені – чотири кулі лягли купкою посередині. П’ята ген вгорі влучила в ріг.

– Все-таки не пропала, – потішав батько. – І ріг на щось здасться… Добре… Добре…

А Гриць:

– Та то я його неправильно прималював. Ця куля пішла геть!

В Грицевій мішені п’ятої кулі взагалі не було, лише чотири продірявили голову в різних місцях.

– Добре. Добре, – бубонів старий Сірко. – Казав – не спішіть, бісової віри. Пропала куля.

Григорій здалеку поглядав на свою мішеню, і йому душа втекла в п’яти. Жодної дірочки в мішені. Підійшли.

– Ого-го! – ляпнув Гриць рукою по плечах Григорія. – От це да, так да!

В оленячій голові не було жодної дірочки. Зате над головою, півліктя вище, ніби хто жменею ткнув, – п’ять куль.

– То да! – похвалив старий Сірко. – Я ж так і знав… лягли купкою. А з другого боку розвернуло стовбур геть-чисто, повиривавши шматки.

– От хто справді спортив дерево!

– Знаменита гвинтівочка, знаменита! Ач, як довбе!.. Спасибі Блюхерові! – тішився старий Сірко. – Знающий стрілець. Добрий з тебе цілок, синку! Що трохи вище взяло – то нічого, то рушниця забирає трішки вгору. Робитимеш поправку. Рушниця, як дівка, – треба до неї приноровитися. Призвичаїшся та як отак кластимеш кулі – ніщо від тебе не втече. Я вже бачу. А гвинтівочка – дай Бог здоровля тому Блюхерові.

Назад так само наввипередки. Але тепер організовано. Спершу вишикувалися в ряд і попросили старого бути за суддю. «Добре!» Сірко об’їхав конем навколо змагунів, важно оглянув їх, а тоді став збоку, як генерал на параді; підняв руку і подав команду по-військовому:

– Біго-о-м… Марш! – і махнув рукою.

Змагуни зірвалися і пішли навзаводи. А за ними собаки…

Тепер Наталці не треба було вдаватися до хитрощів – вона летіла тріумфально попереду. Григорій, що «теж колись був бігуном», даремно намагався перегнати.

Ні таки, вона бігає, як коза.

А мати спостерігала все те з віконечка і сміялась:

– Подуріли!.. Зовсім подуріли разом з дідом. – Старій було весело дивитись на тих, що «подуріли» та й стрибали по паді, як гурани. – Що то є молодість! – І милувалась та тішилась з дочки, що вийшла переможцею.

На тому змагання – ця своєрідна Сіркова олімпіада – не скінчилось. Повернувшись, стрільці почали виробляти ще різні стрілецькі «коники». На те благословив сам Сірко сентенцією, мовляв: «Гулять так гулять! Стрілець мусить стріляти. А начиння, хвала Богові, у Сірка ніколи не бракувало, – того й рід вийшов стрілецький. Анум лиш, наробім ще шелесту!..»

І вони наробили ще шелесту.

Показували по черзі трюки, розваги для.

Гриць стріляв гільзу, покладену на стовпець, – на 50 кроків стріляв її в денце з бойового. Після пострілу гільза цвірінчала десь.

Григорій, стрельнувши для проби кілька разів у стовпчик і звіривши остаточно рушницю, стріляв у підкинену бляшану банку від пороху, набиту піском.

Та найцікавіший нумер демонструвала Наталка. Вона «сікла локшину», так називають мисливці цю оригінальну і трудну вправу.

Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів…

Обабіч ножа в підвалині було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлипали в дубову підвалину.

Це і називалось на мисливській мові «сікти локшину».

Лише дві кулі вгрузли ціляком зліва.

Старий Сірко спостерігав, спостерігав все те та й собі не витримав. Став показувати, «як він колись стріляв, як був молодим». Він вийняв з кишені кілька мідяних грошин по три та по п’ять копійок і звелів Грицеві кидати їх по одній вгору… Згадав, як вони колись бавились (мисливці цебто) замолоду. Було, поз’їздяться на базу у Владивостоці здавати панти, та й давай дуріти, – накуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиходять за місто на сопку і там влаштують стрільбище, – стріляють по грошах в лет на могорич. Ось так…

Гриць кидав угору п’ятака, а старий Сірко бистро ловив його на мушку. Після пострілу п’ятак щезав. Лише чути було, як він десь сюрчав після зудару з кулею.

То було весело. Регіт стояв на подвір’ї, коли старий Сірко після кожного пострілу примовляв зітхаючи:

– Ось так колись і я стріляв, як був молодим.

Ось так Сірки бавились собі знічев’я. Ні, відбували муштру навесело перед тим, як вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий і тяжкий промисел.