Готфрид Келлер - Зелений Генріх

На ранок, захопивши з собою свої знаряддя виробництва, я рушив по тій же дорозі. Тепер вона іскрилась і виблискувала від роси та сонця. Незабаром я побачив озеро, ще затягнуте ранковим серпанком. Будинок і сад були немов позолочені сонцем і відбивалися в кришталево чистій, світлій воді; між грядками рухалася блакитна фігурка; здалеку вона здавалася крихітною, немов іграшка, виготовлена нюрнберзькими майстрами; картина зникла за деревами, але незабаром виступила у ще більших розмірах, наблизилась і, нарешті, прийняла мене у свої береги. Учитель і його дочка чекали мене до сніданку; в дорозі я зголоднів і тому з чималою радістю прийняв їх запрошення, тим часом як Анна з надзвичайною привабливістю виконувала обов’язки гостинної господині, а потім, сівши біля мене, так елегантно і такими маленькими ковточками пила своє молоко, наче вона була ельфом, позбавленим будь-яких земних потреб. Втім, не минуло й години, як я побачив її з двома чималими скибками хліба в руках: одну вона принесла мені, а іншу їла сама, діловито кусаючи його своїми білими зубками, – і те, з яким апетитом вона їла на ходу і за розмовою, їй не менше личило, ніж раніше, за сніданком, її скромна помірність.

Після сніданку батько разом зі старою служницею піднявся до виноградника і взявся обламувати листя, що затуляло доступ сонячних променів до ягід, які дозрівали. Він вів тихе, споглядальне життя, і догляд за виноградником, коління дров та заготівля скалок становили його головну діяльність. Я ж, озирнувшись, знайшов для себе інше заняття. Анна мала очистити від хвостиків купу зелених бобів, яка наповнювала величезний чан, аби нанизати їх потім на довгі нитки, приготувавши, таким чином, до сушки. Щоб залишитися поблизу Анни, я сказав, що мені для різноманітності хочеться намалювати з натури квіти і що я прошу її нарвати мені невеликий букет. Заклопотаний тим, як його буде складено, я провів Анну в сад, і там за півгодини ми нарвали квітів, зробили красивий букет і опустили його в старовинну кришталеву вазу, яку поставили на стіл у виноградній альтанці за будинком. Анна насипала біля себе купу бобів, і ми, сівши одне проти одного, до полудня працювали та розмовляли про життя кожного з нас. Зовсім розімлівши, я почувався як удома і незабаром заходився завойовувати повагу моєї чарівної маленької співрозмовниці різними вагомими судженнями, а також майстерно вкрапленими в розмову зауваженнями та повчаннями, які я вимовляв тоном переваги, властивим старшому братові. У той же час я наносив яскравими фарбами зображення квітів на папір, і вона, перехилившись через стіл, зі зв’язкою бобів у одній руці та з маленьким складаним ножичком в іншій, здивовано й захоплено стежила за моєю роботою. Я малював букет у натуральну величину і був цілком упевнений, що подарую господарям будинку на пам’ять досконалу коштовність. Тим часом із виноградника повернулася служниця й покликала мою подругу допомогти їй приготувати обід. Це коротке розставання, потім зустріч за столом, година відпочинку після обіду, похвала моєму малюнку, висловлена вчителем і присмачена мудрими висловами, і, нарешті, перспектива нового побачення в альтанці до самого вечора – все це супроводжувалося радісною суєтою та народжувало приємні надії. Анна, здавалося, була охоплена тими ж почуттями, що і я, судячи з того, як вона висипала на стіл гору бобів, якої їй цілком могло вистачити до пізнього вечора. Але тут раптово з’явилася домоправительниця і заявила, що Анна має йти з нею на гору, на виноградник, аби ще сьогодні закінчити роботу й не залишати її на завтра. Ця заява дуже засмутила мене, і я розлютився на стару; Анна, навпаки, охоче пішла за нею й не виявила ні радості, ні образи з приводу такої зміни її планів. Стара, бачачи, що я залишаюся сам, запитала, чи не піду я з ними, – адже самому тут нудно, казала вона, а на винограднику дуже красиво й добре. Але я був занадто глибоко засмучений, занадто роздратований і заявив, що мушу довести до кінця свій малюнок. Так я залишився сидіти на самоті й, насолоджуючись тишею літнього дня, знову відчув себе щасливим. До того ж самота принесло користь і моїй роботи, бо тепер я більше старався передати барви живих квітів, які стояли переді мною, тоді як у першій половині дня я писав абияк, у моїй колишній, дитячої манері. Тепер я точніше змішував фарби, більш чисто і ретельно відтворював форми та відтінки, і завдяки цьому виникла картина, яка, мабуть, могла стати прикрасою будинку недосвідчених сільських жителів.