Готфрид Келлер - Зелений Генріх

– Художником? Ось дивна думка! Одначе подумаймо! Звичайно, був час, коли на світі жили справжні художники; наділені божественним даром, вони тамували духовну спрагу народів благодатним напоєм свого мистецтва, що замінювало людям незрозуміле для них живе слово Святого Письма, яке тепер, на щастя, всім доступне.

Але якщо це мистецтво і тоді вже дуже скоро стало непотрібною мішурою, якою марнославно прикрашала себе пихата римська церква, то в наші дні воно, як мені здається, і зовсім втратило всякий внутрішній зміст і слугує лише суєтним примхам людей і їх смішний пристрасті до розкоші. Я, щоправда, вельми мало обізнаний про те, хто і як займається нині такими витівками у світі, але однаково не можу собі уявити, як можна при цьому залишатися діловою та мислячою людиною! Невже ж то вам прийшла така охота малювати всякі паскудні картинки або ще, чого доброго, писати портрети на замовлення? Та й чи маєте ви необхідні навички?

– Мені хотілося б стати пейзажистом, – відповів я, – я відчуваю велику схильність до такого роду діяльності й твердо вірю, що Господь Бог допоможе мені опанувати таємницями цього мистецтва!

– Пейзажист? Це значить, ви малюватимете заморські міста, химерні скелі та гірські пасма? Гм! Ну що ж, я гадаю, це не так уже погано, принаймні ви побуваєте в далеких краях і пізнаєте світ, побачите чужі країни та моря, та й з людьми різними познайомитеся! Одначе для цього, думається мені, потрібні велика мужність і особлива удача, і поки людина ще молода, їй, на мій погляд, слід перш за все подумати про те, як би знайти чесне ремесло у себе на батьківщині, щоб стати корисним членом суспільства і опорою для своїх старих батьків!

– Ландшафтний живопис, якому я задумав себе присвятити, це зовсім не те, що ви, люб’язний дядечку, під цим словом маєте на увазі, а щось зовсім інше!

– Он як? А що ж?

– Це мистецтво полягає не в тому, щоб роз’їжджати по прославлених місцевостях і замальовувати різні дивини; пейзажист споглядає спокійну велич природи і намагається передати її красу, іноді він зображує цілий краєвид, на зразок оцього озера, оточеного лісами та горами, іноді – одне-єдине дерево або навіть просто хвилі та клапоть неба над ними!

Позаяк учитель нічого на це не відповів і, здавалося, чекав, чи не скажу я ще що-небудь, то я вирішив доповнити моє роз’яснення, причому цього разу говорив із великим запалом і не менш красномовно, ніж він. За вікнами простягалося величаве озеро, наполовину осяяне яскравим сонцем, наполовину вкрите зеленою тінню лісу; стрункі дуби, що росли на далекому гребені пагорба, здавалося, кивали мені своїми вершинами, що високо здіймались у синє, по-святковому ясне небо, – кивали тихо, ледь помітно, але наполегливо, немов хотіли переслати мені здалеку свій привіт; я все дивився і дивився на них, як на якісь вищі істоти, і вів далі свою промову:

– Якщо художник бачить своє покликання в тому, щоб усе життя споглядати чудові творіння Господа, які й донині зберегли свою первозданну чистоту і принадність, пізнавати їх, і схилятися перед ними, і славити того, хто їх створив, намагаючись сфотографувати їх безмовну красу, – хіба не можна назвати його прагнення благородними і прекрасними? Нехай він зобразить хоча б просто кущик – він і тоді дивуватиметься кожній його галузці, бо побачить, що, підкоряючись мудрим законам Творця, вона виросла не так, як інші, якщо ж він може написати ліс або широке поле, осяяне ясним небом, нарешті якщо він уміє створювати такі картини силою своєї вільної уяви, не маючи перед очима зразка – гаїв, гір і долин або хоча б тихих, непримітних куточків, якщо він творить щось своє, нове, небувале й водночас так вірно і точно підмічене, немов усе це насправді десь існує, – тоді це мистецтво здається мені воістину прекрасним, не менш радісним і чудесним, ніж діяння Творця небесного. Варто тільки живописцю захотіти – і з його волі виростають могутні дуби, що йдуть кронами під самий небозвід, а над ними линуть легкі, химерні хмари, і все це відбивається в дзеркалі вод! Він каже: «Хай буде світло», – і розсипає сонячні промені за своєю забаганкою, висвітлюючи ними трави та каміння та примушуючи їх гаснути в густій тіні дерев. Він простягає руку – і ось у небі ударила гроза, і земля тремтить від страху, а ввечері сонце сідає в темному багрянці! До того ж він самотній, йому не доводиться ладити з різними поганими людьми, і він може жити так, як підказує йому його совість!

– Що ж, значить, це ціла галузь мистецтва, і люди визнають її і цінують? – запитав вкінець спантеличений учитель.