Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Щодо примар і привидів він теж був великий знавець, але й тут у нього все оберталося своєю смішною стороною. Якщо історія, про яку він розповідав, була страшною, то і в ній однаково було щось найвищою мірою комічне, а ще частіше справа закінчувалося тим, що йому вдавалось обдурити нечисту силу, що мучила його, та зіграти з нею якийсь веселий жарт.

Словом, він чудово доповнював свою дружину, теж захоплювався різними фантазіями, і таким чином мені довелося почерпнути з самого першоджерела все те, що діти освічених батьків зазвичай дізнаються з навмисно для них оброблених книжок із казками. Нехай духовна пожива, яку я там знаходив, була не такою невинною, як у цих книжках, і не завжди розрахована на моральні поняття невинної дитини, – зате в ній незмінно була якась мораль, яка-небудь глибоко людська істина, а зібрані пані Марґрет старовинні речі були для мене справжньою скарбницею в значенні багатства зорових відчуттів. Цілком зрозуміло, що під впливом усього цього моя уява дещо передчасно дозріла і стала більш сприйнятливою до сильних вражень, подібно до того як діти з простолюддя рано звикають до міцних напоїв, які п’ють дорослі. Справа в тому, що в домі пані Марґрет я чув не тільки розмови про чудеса надчуттєвого світу; нерідко її гості вели в моїй присутності палкі суперечки про життєві справи, про життя людське взагалі та про свою власну долю, і особливо цікаво було послухати саме господиню та її чоловіка, бо на своєму довгому віку вони побачили так багато сумного і смішного, так багато заслужено піднесених долею та незаслужено скривджених нею людей і самі зазнали так багато небезпек, поневірянь і труднощів, із яких вони все ж виплутувалися, що їх досвід був ніби зібранням прикладів на всі випадки життя; вони пережили все – і голод, і війну, і заколоти, а проте цікавіше всього було їхнє ставлення одне до одного, в якому відчувався елемент драматизму, і часом проривалися назовні якісь глибоко заховані первісні, демонічні сили, так що, дивлячись на цю бурхливу гру пристрастей людських, я по-дитячому дивувався, і в душі моїй відкладалися глибокі враження.

Бо якщо пані Марґрет була живою душею й опорою дому, якщо вона заклала саме основу нинішнього добробуту сім’ї та завжди тримала кермо влади в своїх руках, то чоловік її був із тих людей, які ніяк не можуть знайти собі заняття до душі й нічого не вміють робити і яким не залишається нічого, як стати хлопчиком на побігеньках у дружини (якщо такому дістанеться в дружини жінка енергійна) і під покровом її влади без діла безславно животіти. Якщо пані Марґрет, що зуміла, – особливо в перші роки заміжжя, – сміливо використовувати сприятливі обставини того часу, завдяки своїй вражаючій спритності в буквальному значенні слова загрібала гроші купами, то чоловік її відігравав скромну роль послужливого домового, що допомагав їй по господарству, був від душі радий тому, що йому перепадало від дружини, і смішив усіх своїми кумедними витівками. Знаючи його безпосередність і якусь аж ніяк не чоловічу безпорадність і на досвіді переконавшись у тому, що у важкі хвилини вона не знаходить у ньому надійної опори, пані Марґрет не помічала інших його позитивних якостей, а тому, не довго думаючи, вирішила не підпускати його до заповітної скриньки та почала розпоряджатися грошима єдиновладно. Тривалий час жоден з них не бачив у цьому якогось збитку для себе, але потім деякі наклепники, в тому числі й інтриган-кравець, розкрили чоловікові очі на те, яким принизливим є його становище, і почали намовляти його, щоб він нарешті зажадав поділу майна та повного визнання свого права розпоряджатися ним.

Бідолаха негайно ж страшенно розбундючився і, підбурюваний своїми непрошеними порадниками, почав погрожувати розгубленій дружині судом, якщо вона не видасть його частку «спільно нажитого статку». Вона прекрасно розуміла, що все це скоріше насильство та пограбування, ніж чесна тяжба, що єдиною опорою дому була й завжди буде тільки вона сама, й опиралася його вимогам з усіх сил. Одначе закони були не на її боці, тому що суд не зміг би розібратись, який внесок зробило кожне з подружжів, а крім того, чоловік висував проти неї цілу низку брехливих обвинувачень і заявляв, що після поділу майна має намір розлучитися з нею. Збита з пантелику раптовим ударом і ставши предметом пліток, вона мало не захворіла від засмучення і, вже не розуміючи, що робить, віддала йому половину статку. Ставши власником всієї цієї блискучої купи золота, він негайно ж зашив його в довгі, схожі на ковбаси мішечки різної товщини, за розміром монет, склав ці ковбаски в свою скриню, прибив її до підлоги, міцно сів на ній і славно обдурив своїх доброхітних помічників, які сподівалися, що й їм удасться урвати хоч малу дещицю його багатства. Жити він залишився в будинку дружини, та так вік свій і прожив біля неї й за її рахунок, і згадував про свій скарб тільки тоді, коли хотів задовольнити яку-небудь примху. Тим часом вона оговталася від удару і знову поповнила залишену їй частину, а з часом навіть подвоїла її; але з дня поділу вона думала тільки про те, як би знову заволодіти викраденим у неї добром, а це можна було зробити тільки після смерті чоловіка. Тому кожна розміняна ним монета була для неї, як ніж у серце, і вона не могла дочекатися, коли ж він нарешті помре. Чоловік, у свою чергу, настільки ж нетерпляче чекав її смерті, щоб стати неподільним володарем усього статку й пожити на схилі років у цілковитій незалежності. Щоправда, на перший погляд нікому б і на думку не спало, що на їхніх стосунках лежить така похмура тінь, тому що вони жили, як живе любляче подружжя похилого віку, і називали одне одного не інакше, як «татусь» і «матуся». Це було особливо помітно у Марґрет, яка ставилася до чоловіка загалом із тією ж теплотою та великодушністю, як і до всіх людей, і не тільки терпляче зносила всі його блазнівські замашки, але, напевно, не змогла б прожити і дня без цієї людини, колишнього її супутника впродовж ось уже сорока років; та й він сам теж відчував, що йому не так уже погано живеться з нею, а іноді навіть брав на себе господарські турботи і з комічно діловим виглядом порався на кухні, поки його дружина в колі своїх захоплених однодумців мчала вдалину на крилах фантазії.