Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

У цьому ж разі обережність була тим необхідніша, що мені слід було побоюватися, головним чином, страху, який мало викликати це самозабуття у моєї ніжної мрійниці. Тому, благаючи її про зізнання, я не вимагав навіть, аби воно висловлене було в словах: мене задовольнив би навіть погляд. Сам тільки погляд – і я щасливий.

Милий друже мій, прекрасні очі й дійсно глянули на мене, небесні вуста навіть мовили: «Авжеж, так, я…». Та несподівано погляд померк, голос урвався, і ця чудова жінка впала в мої обійми. Але не встиг я обхопити її, як вона, вирвавшись судорожним поривом, закричала з панічним відчаєм, звівши руки до неба: «Боже… о Боже, врятуй!», – і тут же швидше блискавиці впала на коліна кроків за десять від мене. Я чув, як ридання душили її. Я наблизився, щоб допомогти їй, але вона схопила мене за руки, омиваючи їх слізьми, часом навіть обіймаючи мої коліна, і при цьому твердила: «Так, саме ви, саме ви мене врятуєте! Ви не хочете моєї смерті, залиште мене, врятуйте мене, залиште мене в ім’я Боже, залиште мене!». І ці незв’язні слова виривалися важко з її вуст, так часто переривані їх риданнями, що все посилювались. Тим часом вона утримувала мене з такою силою, що я просто не міг би піти. Тоді, зібравши всі сили, я підняв її на руки. Відразу ж ридання припинилися, вона замовкла, але все тіло її немов задерев’яніло, і буря ця змінилася жорстокими судомами.

Признаюсь, я був дуже схвильований і, здається, виконав би її прохання, навіть якби не був змушений до того обставинами. В усякому разі, надавши їй деяку допомогу, я залишив її, як вона просила, і дуже цьому радий. Я вже майже винагороджений за це.

Я очікував, що, як і в день першого мого освідчення, вона не з’явиться протягом усього вечора. Проте годину під восьму вона спустилась у вітальню і тільки повідомила присутніх, що почуває себе дуже погано. Вигляд у неї був пригнічений, голос слабкий, усі рухи – якісь неприродні. Але погляд був м’який і часто зупинявся на мені. Оскільки вона відмовилася грати, я мусив зайняти її місце, і вона підсіла до мене. Під час вечері вона сама залишалась у вітальні. Коли всі туди повернулися, мені здалося, що вона плакала. Аби з’ясувати це, я сказав їй, що, по-моєму, в неї знову напад нездоров’я, на що вона не забула відповісти: «Ця хвороба проходить не так швидко, як з’являється». Нарешті, коли всі почали розходитись, я подав їй руку, і біля своїх дверей вона з силою потиснула її. Щоправда, в цьому русі мені здалося щось мимовільне; але тим краще: зайвий доказ моєї влади.

Б’юся об заклад, тепер вона дуже рада, що все так іде: все належне зроблено, залишається тільки користуватися досягнутим. Можливо, поки я вам пишу, вона вже тішиться цією солодкою думкою! А навіть якщо б її, навпаки, займав який-небудь новий план самозахисту, хіба ми не знаємо, чого варті всі такі плани? Я вас запитую, чи протримаються вони довше нашого найближчого побачення? Звичайно, я готовий до того, що знов опиратимуться, перш ніж поступитись. Але – гаразд! Важкий лише перший крок, а потім цих святенниць і не зупинити! Їх любов – справжній вибух: від опору він тільки сильнішає. Моя святенниця і недоторка побігла б за мною, якби я перестав бігати за нею.

І, врешті, чарівний мій друже, я негайно з’явлюся до вас зажадати виконання даного вами слова. Ви, напевно, не забули того, що обіцяли мені після мого успіху – зради вашому кавалерові? Чи готові ви? Я ж бо чекаю цього так, наче ми ніколи одне одного не знали. До того ж знати вас, можливо, – зайва причина бажати.

Це у мене буде перша невірність моїй суворій здобичі. І обіцяю вам скористатися першим-ліпшим же приводом, аби на добу від неї відлучитися. Це буде їй кара за те, що вона так довго тримала мене на віддалі від вас. Чи знаєте ви, що я зайнятий цією пригодою вже більше двох місяців? Так, два місяці й три дні. Щоправда, я рахую і завтрашній день, оскільки по-справжньому завершиться вона тільки тоді. Це нагадує мені, що пані де Б*** чинила опір цілі три місяці. Я дуже радий переконатися, що відверте кокетування захищається краще, ніж сувора доброчесність.

Прощавайте, чарівний мій друже. Час із вами розлучатися, бо вже пізно. Лист цей завів мене далі, ніж я розраховував. Але оскільки завтра вранці я посилаю до Парижа кур’єра, то хотів скористатися цим і дати вам можливість на один день раніше поділити радість вашого друга.