Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Згодна, що пан де Жеркур, можливо, навіть краща партія, ніж я сміла сподіватися, для моєї дочки. Признаюся навіть, що я була надзвичайно задоволена тим, що він зупинив на ній свій вибір. Але, врешті-решт, Дансені такого ж гарного роду, як і він, нічим не поступається йому за особистими своїми якостями і навіть має перед ним перевагу любити і бути коханим. Щоправда, він не багатий. Але хіба дочка моя не досить багата для обох? Ах, навіщо віднімати у неї солодке задоволення принести багатство улюбленій істоті?

І хіба ці шлюби за розрахунком, а не за взаємним уподобанням, шлюби, які називаються підходящими і в яких дійсно підходить одне до одного все, окрім смаків і характерів, хіба не стають вони головним джерелом скандальних подій, які трапляються все частіше і частіше? Я вважаю за краще почекати. Принаймні у мене буде час вивчити мою дочку, якої я по-справжньому не знаю. У мене цілком вистачить мужності заподіяти їй швидкоплинне засмучення, якщо завдяки цьому вона досягне більш міцного щастя. Але піти на ризик приректи її на вічний відчай – на це серце моє не здатне.

Ось, дорогий друже мій, думки, які мене хвилюють і з приводу яких я прошу у вас поради. Ці невеселі теми різко протистоять вашій милій життєрадісності й не зовсім відповідають вашому віку; але розсудливість ваша так його обігнала! До того ж розсудливості допоможуть в цьому разі й дружні почуття до мене. І я не боюся, що і те й інше відмовляться допомогти материнській дбайливості, яка до них волає.

Прощавайте, мій милий друже. Ніколи не сумнівайтеся в щирості моїх почуттів.

Із замку ***, 2 жовтня 17…

Ще маленька подія, мій чарівний друже, але тільки сцени, без усякої дії. Отже, озбройтеся терпінням, його знадобиться багато, бо тоді як моя президентша посувається вперед дрібними кроками, ваша підопічна відступає, а це ще гірше. Так от, я настільки благодушний, що ці дрібниці мене просто бавлять. Дійсно, я чудово звикаю до свого тутешнього життя й можу сказати, що в похмурому замку своєї старої тітоньки не нудьгував ні хвилини. І вірно ж – хіба немає в мене тут насолод, утрат, надії, невпевненості? Що ще можна мати й на більшій сцені?

Глядачів? Е, дайте мені тільки час, і їх вистачатиме. Якщо вони не бачать мене за роботою – я покажу їм усе, коли мою працю буде завершено. Їм залишиться тільки захоплюватись і аплодувати. Так, вони аплодуватимуть. Бо я можу, врешті-решт, із цілковитою впевненістю передбачити, коли саме здійсниться падіння моєї суворої святенниці. Сьогодні ввечері я був присутній при агонії доброчесності. На її місці запанує ніжна слабкість. Я призначаю для цього термін не пізніший за наше найближче побачення, але вже чую, як ви кричите про мою гординю. Оголошувати про свою перемогу, хвастати наперед! Ну, ну, заспокойтеся! Щоб довести, наскільки я скромний, почну з розповіді про свою поразку.

Правду кажучи, підопічна ваша – прекумедна молода особа. Це дійсно дитина, з якою й потрібно поводитись, як із дитиною: поставити її в куток – наймилостивіше поводження, на яке вона заслуговує. Уявіть собі тільки, що після того всього, що мало місце позавчора між нею і мною, після того, як учора вранці ми так приязно розлучилися, сьогодні ввечері, коли я хотів, як було обумовлено, прийти до неї в кімнату, я виявив двері замкненими зсередини! Що ви на це скажете? Таку дитячість дозволяють собі іноді напередодні, але наступного дня! Чи не забавно?

Проте спершу мені було не до сміху. Ніколи ще характер мій не керував мною так владно. Певна річ, я йшов на це побачення без особливого задоволення: я лише віддавав данину звичаю. Моє ложе, в якому я дуже мав потребу, здавалося мені в той момент жаданішим усякого іншого, і я покинув його з жалем. І все ж таки, як тільки зустрілася мені перешкода – я вже палав бажанням здолати її. Принизливішим за все було те, що мене ошукала дівчинка. Тому пішов я в сильному роздратуванні. І, вирішивши не морочитися більше з цією безглуздою дівчинкою і з усіма її справами, негайно ж написав їй записку, яку мав намір передати нині ж уранці та в якій давав їй належну оцінку. Але, як мовиться, ранок покаже. Уранці я розсудив, що тут вибирати розваги не доводиться, і потрібно не упускати хоч цього, а тому знищив сувору записку. Тепер, гарненько розміркувавши, я дивуюсь, як це могло спасти мені на думку закінчити пригоду, не маючи в руках нічого, що давало б мені можливість погубити її героїню. Куди, одначе, може завести нас перший порив! Щасливий той, хто, подібно до вас, чарівний мій друже, не привчив себе ніколи йому не піддаватися! Словом, я відстрочив свою помсту, приніс цю жертву вашим намірам відносно Жеркура.