Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

До мене повертаються всі мої побоювання; хто б міг сказати, що лист до неї буде мені коли-небудь коштувати таких зусиль! Та ба! Ще вчора це було для мене втіхою і щастям.

Прощавайте, друже мій. Не залишайте мене й надалі своїми турботами та майте жалість до моєї долі.

Париж, 27 вересня 17…

Не можу приховати від вас, як був я засмучений, дізнавшись від Вальмона, що ви йому, як і раніше, так мало довіряєте. Ви ж знаєте, що він мій друг, що він єдина людина, яка може зблизити нас одне з одним. Я вважав, що цього для вас вистачатиме, але із сумом переконуюсь, що помилявся. Можу я сподіватися, що ви хоч би сповістите мене про причину? Чи, можливо, й тут ви знайдете які-небудь перешкоди, що завадять вам це зробити? Проте без вашого сприяння я не можу розгадати загадку вашої поведінки. Я не наважуюся запідозрити вашу любов, і ви теж, звичайно, не зважилися б обдурити мою. Ах, Сесіль…

Невже ви і справді відмовилися від якоїсь можливості побачити мене? Від якогось способу, простого, зручного і вірного . [55] Дансені не знає, що це за спосіб, – він просто повторює вислів Вальмона. Так-то ви мене любите. Наша така ще коротка розлука дуже змінила ваші почуття. Але навіщо обманювати мене? Навіщо говорити, що ви любите мене, як і раніше, дужче, ніж колись? Невже ваша матінка, убивши у вас любов до мене, знищила і ваше щиросердя? Якщо вона все ж залишила у вас хоч трохи жалощів, ви не зможете без болю дізнатися про жахливі муки, яких мені заподіяли. Ах, навіть смерть була б для мене легшою.

Скажіть мені все-таки, чи безповоротно закрите для мене ваше серце? Чи безнадійно я забутий? Через вашу відмову я навіть не знаю, коли дійдуть до вас мої скарги та коли ви на них дасте відповідь. Дружня допомога Вальмона забезпечувала нам листування, але ви її не захотіли, ви знайшли її обтяжливою, ви вважали за краще, щоб ми рідше обмінювалися листами. Ні, не можу я більше вірити любові, щирості. Та й кому можна вірити, якщо Сесіль мене обдурила?

Відповідайте ж мені: чи правда, що ви мене більше не любите? Ні, це неможливо. Ви самі себе вводите в оману, ви обмовляєте власне серце. Був швидкоплинний страх, хвилина відчаю, але любов незабаром розвіяла їх – адже правда, моя Сесіль? Ах, це, без сумніву, так, і я не маю права звинувачувати вас. Який щасливий був би я, коли б помилявся. Як солодко було б мені вас найніжніше перепрошувати і спокутувати цю хвилинну несправедливість цілою вічністю любові!

Сесіль, Сесіль, згляньтеся наді мною! Погодьтеся побачитися зі мною, погодьтеся на будь-які для цього засоби! Бачите, до чого доводить розлука? Страхи, підозри, можливо – збайдужіння! Але один тільки погляд, одне лише слово, і ми будемо щасливі. Але що я кажу? Чи може ще бути мова про щастя? Вже чи не втрачене воно для мене, втрачене назавжди? Понівечений страхом, болісно розриваючись між марними підозрами і ще більш тяжкою правдою, я не можу спинитися ні на одній думці – живу лише своїм стражданням і любов’ю до вас. Ах, Сесіль, тільки від вас залежить зробити мені життя милим, і перше ж слово, яке ви промовите і якого я так чекаю, поверне мені щастя або ж доведе до розпачу.

Париж, 27 вересня 17…

Окрім горя, якого завдав мені ваш лист, я нічого в нім не зрозуміла. Що таке повідомив вам пан де Вальмон і чому ви уявили, ніби я вас більше не люблю? Можливо, це було б і краще для мене, оскільки тоді б я, напевно, менше страждала. Адже дуже важко, коли я вас так міцно люблю, бачити, що ви завжди вважаєте, що я не маю рації, і замість втіхи отримувати від вас тільки самі для мене тяжкі страждання. Ви думаєте, що я вас обманюю і говорю вам не те, що є насправді!

Гарної ж ви думки про мене! Але навіть якби я і була брехлива, за що ви мені докоряєте, то з якою метою брехала б? Вже, напевно, якби я вас більше не любила, мені варто було б тільки сказати про це, і всі б мене хвалили. Але, на жаль, любов сильніша за мене, та до того ж іще любов до чоловіка, який мені за це ніскільки не вдячний!

Що ж я зробила, аби так вас розсердити? Я не посміла узяти ключа – я боялася, що мама це помітить, і вийде тільки нова біда і для мене, і для вас через мене, і ще тому, що мені це здавалося дуже вже поганим. Але ж про це говорив зі мною тільки пан де Вальмон. Я не могла знати, хочете ви цього чи ні, якщо вам нічого про це не було відомо. Тепер, коли я знаю, що ви так хочете, хіба я відмовляюся взяти отой злощасний ключ? Завтра ж візьму його, і тоді подивимося, що ще забагнеться вам говорити.