Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Але це рішення або цей наказ я маю почути з ваших вуст. А чому? – запитаєте ви у свою чергу. Ах, якщо ви поставите це питання, значить – ви погано знаєте любов і моє серце! Хіба побачити вас іще хоч раз – це дрібниця? Ах, коли ви внесете відчай до моєї душі, можливо, ваш погляд-утішник не дасть їй остаточно загинути. Зрештою, якщо я мушу відмовитися від любові, від дружби, для яких тільки й існую, ви принаймні побачите справу рук своїх, і мені залишиться ваша жалість. Навіть якщо я не заслужив на цю незначну милість, я все ж можу на неї сподіватись: адже я готовий заплатити за неї дорогою ціною.

Чи можливо? Ви відпроваджуєте мене від себе! Ви, значить, згодні на те, щоб ми стали чужими одне одному? Та що я говорю? Звичайно, ви цього хочете, і, запевняючи мене, що моя відсутність не змінить ваших почуттів, ви квапите мене з від’їздом лише для того, щоб вам легше було їх зовсім знищити.

Ви вже говорите про заміну їх вдячністю. Значить, ви пропонуєте мені те, що отримала б від вас будь-яка стороння людина за найдрібнішу послугу, навіть ваш ворог за те, що він перестав би вам шкодити! І ви хочете, щоб моє серце задовольнилося цим? Але загляньте у своє власне серце. Якби ваш коханий або ваш друг прийшли до вас коли-небудь говорити про свою вдячність, хіба сказали б ви з обуренням: ідіть геть, невдячний!

Я замовкаю і благаю вас про поблажливість. Пробачте за порив скорботи, вами ж породженої: вона не зменшить цілковитої моєї покірності вашій волі. Але я заклинаю вас у свою чергу в ім’я тих же солодких почуттів, на які й ви посилаєтесь, не відмовляйтеся вислухати мене і хоч би з жалості до тієї смертельної туги, якої ви мені завдали, не віддаляйте цієї миті. Прощавайте, добродійко.

З ***, 27 вересня 17…, увечері.

О, друже мій, жах заморозив мене, коли я прочитав вашого листа! Сесіль… Боже, чи можливо це? Сесіль більше не любить мене. Так, я бачу цю страшну правду крізь покрив, яким огорнуло її ваше дружнє почуття. Ви хотіли підготувати мене до цього смертельного удару; дякую вам за турботу про мене, але чи можна ввести в оману любов? Вона поспішає назустріч тому, що її хвилює, вона не дізнається про свою долю, вона вгадує її заздалегідь. Тепер я вже не сумніваюся в моїй долі – говоріть зі мною відверто, ви можете це зробити, я вас про це прошу. Повідомте мені все: і чому у вас виникли підозри, і що їх зміцнило. Для мене дорогоцінні й найнікчемніші подробиці. Але особливо постарайтеся запам’ятати її слова. Замінивши одне слово іншим, можна змінити сенс цілої фрази, а іноді одне і те ж слово має два значення… Можливо, ви помилилися: та ба! я й тепер намагаюся сподіватись. Що саме вона вам сказала? Докоряє вона мені в чому-небудь? Не заперечує вона хоча б і своєї провини? Я мусив передбачити цю зміну – адже недаремно вона з певного часу в усьому вбачає скрутне становище. А для любові стількох перешкод не існує.

На що ж маю я зважитися? Що ви мені порадите? Чи не спробувати побачитися з нею? Невже це так неможливо? Розлука така жорстока, така згубна… А вона відкинула можливість побачити мене! Ви не повідомляєте мене, що це була за можливість. Якщо дійсно небезпека була занадто велика, Сесіль знає, що я не хотів би, аби вона надмірно ризикувала. Але я також знаю вашу обережність і, як на лихо, не можу в ній сумніватися.

Що ж мені тепер робити? Як їй написати? Якщо я дам їй зрозуміти, що у мене виникли підозри, вони, можливо, засмутять її. А якщо вони несправедливі, чи пробачить вона мені образу? Якщо ж я приховаю їх від неї, це означає обман, а з нею я прикидатися не вмію.

Ах, якби вона могла знати, як я страждаю, мої муки розчулили б її. Я знаю, яка вона чутлива. У неї золоте серце, і в мене тисячі доказів її любові. Вона надмірно боязка, легко губиться, але це від того, що вона така молода! А мати поводиться з нею так суворо! Я напишу їй. Триматиму себе в руках і тільки попрошу її в усьому довіритися вам. Навіть якщо вона знову відмовить, то вже в усякому разі не зможе розсердитися на моє прохання, а можливо, й погодиться.

Що ж до вас, друже мій, то тисячу разів перепрошую вас і за неї, і за себе самого. Запевняю вас, що вона знає ціну вашій дбайливості й удячна вам за неї. З її боку немає недовіри, тільки боязкість. Майте до неї поблажливість – це ж найпрекрасніша властивість дружби. Ваша дружба для мене безцінна, і я не знаю, як віддячити вам за все, що ви для мене робите. Прощавайте, зараз я писатиму їй.