Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Якщо ви й надалі будете так само добрі та ласкаві, як були дотепер, у вас завжди знайдеться можливість передати мені листа. Навіть у тому, що стосується останнього листа, все обійшлося б дуже вдало, якби ви, на нещастя, не відвернулися в найбільш слушний момент. Я чудово розумію, що ви не можете, як я, думати тільки про це, але я вважаю за краще озброїтися терпінням, аніж так ризикувати. Я переконана, що пан Дансені сказав би те ж саме: адже щоразу, коли він хотів чого-небудь, що мені було дуже важко, він завжди погоджувався, щоб ми цього не робили.

Разом із цим листом, добродію, я передам вам вашого листа, листа від пана Дансені та ваш ключ. Це анітрохи не применшує моєї вдячності за вашу доброту, і я прошу вас не позбавляти мене її і надалі. Адже дійсно я дуже нещасна, а без вас була б іще нещаснішою. Але врешті-решт, це ж моя мати, і треба набратися терпіння. Аби тільки пан Дансені любив мене, як і раніше, і ви не кидали б мене напризволяще, і можливо, ще настануть кращі часи.

Залишаюся, добродію, щиро до вас прихильна…

З ***, 26 вересня 17…

Якщо справи ваші посуваються не завжди так швидко, як вам хотілося б, друже мій, то не на мене лише слід вам нарікати. Тут мені доводиться долати немало перешкод. І справа не лише в пильності й суворості пані де Воланж. Ваша юна подруга теж чинить мені перешкоди. Чи то через холодність, чи то з боязкості, але вона не завжди робить те, що я їй раджу, а тим часом я, по-моєму, вже, напевно, краще за неї знаю, що потрібно робити. Я знайшов простий, зручний і вірний спосіб передавати їй ваші листи і навіть полегшити згодом бажані вам побачення. Проте я не зміг переконати її скористатися ним. Мені це тим прикріше, що я не бачу іншого способу зблизити вас із нею й навіть постійно побоююсь, аби і в справі з вашим листуванням ми не спіймались усі троє. Ви, звичайно, розумієте, що я не хочу і сам наразитися на цю небезпеку, і вас обох піддати їй.

Я був би, одначе, вкрай засмучений, якби брак довіри з боку вашої маленької подруги перешкодив мені бути вам корисним. Можливо, ви добре зробили б, якби написали їй про це. Подумайте, як вам учинити.

Тільки вам самому й вирішувати: адже недостатньо служити друзям, потрібно служити їм на їх лад. Це могло б також дати вам можливість переконатися в її почуттях до вас, бо жінка, яка бажає зберегти свою волю, любить не так сильно, як запевняє.

Не те щоб я сумнівався в постійності вашої коханої. Але вона ще дуже юна і до смерті боїться своєї матінки, яка, як ви знаєте, тільки те й робить, що прагне вам зашкодити. І, можливо, було б навіть небезпечно занадто довго не звертати її увагу на вашу особу. Нехай, одначе, те, що я вам говорю, не вселяє вам якихось надмірних побоювань. По суті, у мене немає приводів для недовіри. Це лише вияв моєї дружньої обачності.

Я закінчую свій лист, оскільки у мене є і деякі особисті справи. Я не настільки просунувся, як ви, але люблю так само сильно, і це мене втішає. А якби я і не домігся успіху для себе, але виявився б корисним вам, то вважав би, що не згаяв часу марно. Прощавайте, друже мій.

Замок ***, 26 вересня 17…

Я дуже хочу, добродію, щоб цей лист вас не засмутив. Якщо ж ви все ж таки будете засмучені, то нехай ваш біль пом’якшить той, який відчуваю я, коли пишу. Тепер ви, напевно, знаєте мене достатньо і можете бути цілком певні, що в мене немає ніякого бажання завдати вам страждань. Але і ви, звичайно, ви теж не захотіли б доводити мене до безвихідного відчаю. В ім’я ніжної дружби, яку я вам обіцяла, в ім’я навіть тих, можливо, більш палких, але вже, напевно, не щиріших почуттів, які ви маєте до мене, заклинаю вас, перестаньмо бачитися. Від’їжджайте, а доки ви перебуваєте тут, уникаймо цих небезпечних розмов наодинці, коли на мене находить незрозуміла мана, і, не в змозі висловити вам усе, що хотіла б, я ввесь час слухаю те, чого не мусила б слухати. І вчора ще, коли ви підійшли до мене в парку, я хотіла тільки одного – сказати вам те, що зараз пишу. А що я робила? Слухала про вашу любов… вашу любов, на яку не мушу відповідати! Ах, благаю вас, залиште мене.

Не бійтеся, що моя відсутність змінить коли-небудь мої почуття до вас: як могла б я запанувати над ними, якщо в мене не вистачає навіть мужності боротися? Ви бачите, я вам усе говорю. Я менше побоююся признатись у своїй слабкості, ніж поступитись їй; але, втративши владу над своїми почуттями, я збережу її над вчинками. Так, я збережу її, таке моє тверде рішення, збережу, навіть якби для цього треба було пожертвувати життям.