Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Забула сказати вам, що піти від мене він мав через садову хвіртку. Треба було тільки дочекатися світанку: тоді цербер і не пікне. У цей час ніхто не входить і не виходить, люди мої сплять мертвим сном. Якщо вас здивує ця купа нісенітниць, то згадайте про наші з ним справжні взаємини. Навіщо нам було міркувати розумніше? Він тільки й хотів, аби всі про це дізнались, я ж була впевнена: ніхто ні про що не дізнається. Побачення призначено було через день.

Зауважте, що справу нашу вже зовсім залагоджено, а тим часом ніхто не бачив Превана в моєму товаристві. Я зустрічаюся з ним за вечерею в однієї зі своїх приятельок, він пропонує їй скористатися його ложею на виставі нової п’єси, а я приймаю її запрошення в цю ложу. Потім я зі свого боку запрошую її повечеряти в мене, запрошую під час спектаклю і в присутності Превана, отож ніби вже не можна було не запросити і його. Він приймає моє запрошення, а потім через два дні відвідує мене, як заведено в товаристві. Щоправда, він приїхав до мене й наступного ранку. Але, по-перше, вранішні візити не рахуються, а по-друге, лише від мене залежить визнати це зайвою вільністю, і дійсно я зараховую Превана до кола осіб, не занадто зі мною близьких, бо посилаю йому письмове запрошення на звану вечерю. Я можу сказати, як Аннетта: «Оце, власне, й усе!» [52] З «Повчальних історій» Мармонтеля («Аннетта і Любен»). Але Шодерло де Лакло припустився помилки: слова ці насправді говорить не пастушка Аннетта, а її коханий – пастушок Любен.

Настав фатальний день, коли мені належало втратити свою доброчесність і репутацію. Я дала всі вказівки своїй вірній Віктуар, і, як ви зараз побачите, вона їх виконала.

Настав вечір. У мене зібралося вже багато народу, коли доповіли про Превана. Я прийняла його з підкресленою чемністю, що явно свідчило, як мало ми з ним пов’язані, і всадовила за гру разом із маршальшею, бо через неї я з ним познайомилася. Протягом вечора не сталося нічого особливого, крім хіба того, що обережний прихильник примудрився передати мені записку, яку я за своєю звичкою спалила. У ній говорилося, що я можу на нього розраховувати, і це істотне повідомлення було оточене нічого не значущими словами щодо любові, щастя і т. п.; слова ці в таких урочистих випадках ніколи не примушують себе чекати.

Опівночі, коли гра за всіма столами скінчилась, я запропонувала коротенький маседуан. [53] Можливо, дехто і не знає, що маседуаном називається поєднання декількох азартних ігор, в яких кожен, кому приходить черга здавати карти, вибирає ту гру, яка йому до смаку. Це один із винаходів нашого століття. При цьому у мене була подвійна мета: дати можливість Превану вислизнути і зробити так, аби це було помічено, що обов’язково мало статися, зважаючи на його репутацію гравця. Мене також дуже влаштовувало, аби всі могли в разі потреби пригадати, що я зовсім не квапилася залишитися на самоті.

Гра затягнулася довше, ніж я розраховувала. Біс спокушав мене, і я ледве не піддалася бажанню скоріше втішити нетерплячого полоненого. І я вже йшла назустріч загибелі, як раптом мене осяяло, що, раз віддавшись йому, я вже настільки втрачу над ним владу, що не зможу змусити його залишатися весь час одягненим за всіма правилами пристойності, а для моїх планів це було абсолютно необхідно. Я вже було підвелась, але тут не без роздратування знову зайняла своє місце за цією нескінченною грою. Проте ось вона і скінчилась, і всі розійшлись. Я подзвонила своїм служницям, скоріше роздяглась і швидко відіслала їх.

Уявляєте ви собі, віконте, мене в легкому нічному туалеті, що йде боязкими, обережними кроками відчинити тремтячою рукою двері своєму переможцеві? Він побачив мене – удар блискавки не буває стрімкішим! Що вам сказати? Я була переможена, зовсім переможена, не встигла і слова сказати, щоб зупинити його й захиститися. Потім він побажав улаштуватися зручнішим і відповідним до випадку чином. Він проклинав своє одіяння, яке, як він запевняв, віддаляло його від мене. Він хотів битися зі мною рівною зброєю, але моя надзвичайна боязкість чинила опір цьому, а ніжні мої пестощі не дали йому часу. Він зайнявся іншим.

Тепер права його подвоїлись і домагання теж поновились. Але тут я мовила: «Послухайте, що я вам скажу: досі ви могли б розповісти обом графиням де П*** і ще багатьом іншим дуже забавну історію. Але мені цікаво знати, як ви розповідатимете кінець пригоди?». І з цими словами я почала щосили дзвонити. Тепер настала моя черга, і дії мої були швидші за його слова. Він іще тільки бурмотів щось, коли я почула, як до мене біжить Віктуар, голосно скликаючи слуг, яких вона зібрала в себе, як я їй звеліла. Тоді, підвищивши голос, я вела далі тоном королеви: «Вийдіть геть, добродію, і ніколи більше не показуйтеся мені на очі!». Якраз у цей момент і увійшов натовп моїх слуг.