Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Як зручно мати справу з вами, себто людьми, в яких твердо вироблені правила поведінки ! Іноді який-небудь навіжений прихильник то збентежить своєю боязкістю, то викличе збентеження своїм бурхливим запалом – це ж своєрідна лихоманка з ознобом, жаром, що має іноді й інші симптоми. Але ваші розмірені кроки так легко вгадати! Появу, манеру триматися, тон, розмови – я все знала ще напередодні. Тому не передаватиму вам нашої бесіди – ви її легко відтворите. Зауважте лише, що, зображуючи опір, я допомагала йому щосили: розгублювалася, щоб він міг розговоритися, наводила жалюгідні аргументи, щоб їх було легко спростувати, виявляла страх і підозріливість, аби чути безупинні запевнення. А незмінний його приспів: «Я прошу у вас тільки одного слова», і моє мовчання, яке ніби примушувало його вичікувати лише для того, щоб він сильніше відчув бажання, і протягом усього цього – рука моя, яку він сто разів хапав і яку я стільки ж разів виривала, не відмовляючи в ній по-справжньому… Так можна провести цілий день. Ми провели одну смертельно нудну годину і, можливо, ще й тепер займалися б тим же самим, якби не почули, як до мене в двір в’їжджає карета. Ця своєчасна перешкода, природно, зробила його наполегливішим, я ж, бачачи, що настає момент, коли мене вже не можна буде спіймати зненацька, глибоко зітхнула замість підготовки, а потім зронила дорогоцінне слово. Прийшли доповісти про гостей, і незабаром у мене зібралося досить численне коло знайомих.

Преван попросив дозволу прийти завтра вранці, і я дала згоду, але, потурбувавшись про захист, звеліла покоївці протягом усього його візиту залишатися в моїй спальні, звідки, як ви знаєте, видно все, що відбувається в туалетній, а прийняла я його саме там. Маючи можливість цілком вільно говорити й охоплені обоє одним і тим же бажанням, ми скоро прийшли до цілковитої згоди, але потрібно було позбутися докучливого свідка, і ось тут я його й підстерегла.

Намалювавши йому на свій лад картину мого домашнього життя, я без зусиль переконала його, що ми ніколи не знайдемо вільної хвилинки, і що та, якою ми скористались учора, була справжнім дивом, та й тоді мені, по суті, не можна було наражатися на таку небезпеку – адже до мене у вітальню в будь-яку мить хтось міг увійти. Не забула я й додати, що всі ці порядки встановилися через те, що досі вони мені анітрохи не заважали, і наполягала на повній неможливості змінити їх, не скомпрометувавши себе в очах моїх слуг. Він спробував напустити на себе скорботний вигляд, гніватися, говорити мені, що я мало його люблю, і ви самі розумієте, як мене це все страшенно зворушувало. Але тут, бажаючи завдати рішучого удару, я прикликала на допомогу сльози. Ну, точно – «Ви плачете, Заїро?» [50] Заїра – героїня однойменної трагедії Вольтера (1732). Тут мається на увазі ІІ сцена ІV дії. Влада наді мною, яку він у своїй уяві мав, і надія, користуючись цією владою, погубити мене в будь-яку мить, замінили йому всю любов Оросмана. [51] Оросман – султан, закоханий у Заїру.

Розігравши цю сцену, ми повернулися до питання, як же нам бути. Оскільки на день ми розраховувати не могли, то звернулися до ночі. Але тут непереборною перешкодою виявився мій швейцар, а спробувати підкупити його я не дозволяла. Він запропонував скористатися хвірткою мого саду, але, передбачаючи це, я придумала собаку, який удень поводився спокійно і не гавкав, зате вночі перетворювався на справжнього демона. Я входила в усі ці подробиці так охоче, що він зовсім осмілів і запропонував мені найбезглуздіший із способів. На нього я й погодилась.

Передусім він заявив, що на слугу його можна покластись, як на нього самого. Тут він говорив правду – один іншого вартий. Я збираю гостей на звану вечерю, він на ній присутній і влаштовується так, аби піти одному. Меткий і вірний слуга покличе карету, відчинить дверці, а він, Преван, замість того щоб увійти до карети, вправно щезне. Кучер не мав би ніякої можливості помітити це. Таким чином, для всіх він поїхав би від мене, насправді ж залишився б, і тепер потрібно було тільки вирішити, як йому пробратися в мою спальню. Признаюся, що спершу я вагалась, як мені висунути проти цього плану аргументи досить безглузді, аби він не сумнівався, що успішно спростує їх. Він заперечував, наводячи приклади. Послухати його, так це був звичайнісінький засіб: і сам він ним часто користувався, навіть частіше, аніж найменш небезпечним!

Скорена його неспростовними аргументами, я щиросердо призналася, що у мене в будинку дуже близько від мого будуара є потайні сходи; я можу залишити в дверях будуара ключ, а йому легко буде зачинитися там і чекати, не наражаючись на особливий ризик, поки мої покоївки підуть спати. Для того, щоб моя згода видалася правдоподібнішою, я через хвилину відступилась і знову погодилася тільки за умови щонайповнішої покірності з його боку, розсудливості… Ах, ця розсудливість! Словом, довести йому свою любов я погоджувалась, але так, щоб не задовольнити його любові.