Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

До цих застережних заходів, які я вважаю основними, можна додати велику кількість інших, місцевого або випадкового характеру, які мені у міру потреби підказують кмітливість і звичка.

Детально викладати їх вам було б занадто копіткою справою, але вміти користуватися ними дуже важливо, і якщо вам так хочеться знати, в чому вони полягають, ви вже не полінуйтеся видобути їх із моєї поведінки в цілому.

Але як ви могли вирішити, що я, доклавши стільки старань, дозволю, аби вони залишилися безплідними; що, тяжкими зусиллями високо піднявшись над іншими жінками, я погоджуся, подібно до них, плазувати, то роблячи дурощі, то надмірно боячись; що – це найголовніше – я здатна буду настільки злякатись якого-небудь чоловіка, аби бачити єдиний свій порятунок у втечі? Ні, віконте, ніколи! Або перемогти, або загинути! Що ж стосується Превана, то я хочу, щоб він опинився в моїх руках, і він у них потрапить. Він хоче сказати те ж саме про мене, але не скаже: ось, двома словами, наш роман. Прощавайте.

Із ***, 20 вересня 17…

Боже, до чого засмутив мене ваш лист! Варто було з таким нетерпінням його чекати! Я сподівалася знайти в нім хоч яку-небудь втіху, а тепер мені ще важче, ніж до нього. Читаючи його, я гірко заплакала. Але не за це я вам докоряю: я вже і раніше, бувало, плакала через вас, але це не було для мене мукою. Зараз, одначе, справа зовсім інша.

Що ви хочете сказати, коли пишете, що любов стає для вас тортурами, що ви більше не можете так жити і зносити таке становище? Невже ви перестанете любити мене тому, що це стало не так приємно, як раніше? Здається, я не щасливіша за вас, навіть навпаки, і все ж таки я люблю вас іще більше. Якщо пан де Вальмон вам не написав, так це не моя провина. Я не могла його попросити, адже мені не довелося бути з ним наодинці, а ми умовилися, що ніколи не говоритимемо одне з одним при сторонніх. І це ж також заради нас із вами, щоб він скоріше зміг улаштувати те, чого ви хочете. Я не говорю, що сама не хотіла б того ж, і ви маєте цьому повірити; але що я можу вдіяти? Якщо ви думаєте, що це так легко, придумайте спосіб, я тільки цього й хочу.

Як, на вашу думку, приємно мені, що мама щодня лає мене, – мама, яка мені раніше жодного поганого слова не говорила – зовсім навпаки. А зараз мені гірше, ніж у монастирі. Я все-таки тішилася тим, що все це – заради вас. Бували навіть хвилини, коли мені від цього було радісно. Але коли я бачу, що ви теж гніваєтесь, і вже зовсім ні за що, ні про що, я засмучуюся через це більше, ніж через усе, що перенесла досі.

Непросто навіть отримувати ваші листи. Якби пан Вальмон не був такий люб’язний і винахідливий, я б просто не знала, що робити. А писати вам – іще важче. Вранці я не наважуюся цього робити, позаяк мама завжди поблизу і раз у раз заходить до мене в кімнату. Іноді вдається в середині дня, коли я йду під приводом, що хочу поспівати або пограти на арфі. І то доводиться ввесь час переривати писання, щоб чутно було, що я вправляюся. На щастя, моя покоївка іноді вечорами рано лягає спати, і я їй кажу, що чудово вкладуся без її допомоги, щоб вона пішла і залишила мені світло. А тоді потрібно ховатися за завіску, щоб не бачили вогню, і прислухатися до щонайменшого шуму, щоб усе заховати в ліжко, якщо прийдуть. Хотіла б я, щоб ви все це бачили! Ви б зрозуміли, що треба вже дуже міцно любити, щоб усе це робити. Словом, свята правда, що я роблю все можливе і хотіла б мати можливість робити ще більше.

Звичайно ж, я не відмовляюся говорити вам, що люблю вас і завжди любитиму. Ніколи я не говорила цього щиросердіше, а ви гніваєтесь! Адже ви запевняли мене до того, як я це сказала, що цих слів вам було б досить для щастя. Ви не можете заперечувати: так написано у ваших листах.

Хоч їх у мене зараз і немає, але я пам’ятаю їх так, немов перечитую щодня. А ви через те, що ми в розлуці, почали думати інакше! Але, можливо, розлука наша – не назавжди? Боже, яка я нещасна, і причина тому – ви!..

До речі, про ваші листи: сподіваюся, ви зберегли ті, які мама забрала у мене і переслала вам; настане ж день, коли я не буду така обмежена, як зараз, і ви мені всі їх повернете. Яка я буду щаслива, коли зможу зберігати їх завжди, і ніхто не зможе знайти в цьому нічого поганого! Нові ваші листи я повертаю панові де Вальмону, інакше можна потрапити в біду; незважаючи на це, щоразу, як я їх йому віддаю, мені страшенно боляче.

Прощавайте, мій дорогий друге. Я люблю вас усім серцем. Сподіваюся, що тепер ви вже не гніваєтесь, і якби я в цьому була впевнена, то й сама б не сумувала. Напишіть мені якнайскоріше, бо я відчуваю, що доти не перестану сумувати.