Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Ця дуже плідна цікавість не лише допомогла мені пізнати життя, але до всього навчила і прикидатися. Змушена часто приховувати від очей оточення, що саме привернуло мою увагу, я вправлялась у здатності керувати власними своїми поглядами й відтоді навчилася за бажанням надавати своїм очам той неуважний вираз, за який ви мене так часто хвалили. Підбадьорена першим успіхом, я постаралася таким же чином підпорядкувати своїй волі всі різноманітні вирази свого обличчя. Якщо мені було чомусь сумно, я прагнула набрати безтурботного, навіть веселого вигляду. Завзяття моє зайшло так далеко, що я навіть завдавала собі навмисно болю, щоб навчитися зображувати в цю мить задоволення. Так само ретельно, але з великими труднощами, вчилась я гамувати вияви несподіваної радості. Таким-от чином і здобула я над своїм обличчям ту владу, яка вас, мабуть, часом так сильно вражала.

Я була ще дуже молода і майже не привертала до себе уваги, мені належали тільки мої думки, і мене обурювало, що хтось може спіймати їх, опанувати їх усупереч моїй волі. Отримавши в руки цю першу зброю, я почала її випробовувати. Не задовольняючись тим, що тепер мене було вже не розгадати, я бавилася, надіваючи найрізноманітніші личини. Упевнена у своїх порухах, я стежила за своїми розмовами. Я керувала і тим і іншим, зважаючи на обставини і навіть лише з випадкової примхи. Відтоді мій істинний напрям думок став лише моїм особистим надбанням, людям же я показувала тільки те, що мені було вигідно.

Ця робота над собою змусила мене уважно стежити за виразом облич і характером людей, і таким чином набула я того проникливого погляду, якому, одначе, життєвий досвід навчив мене довіряти не повністю, але який загалом рідко мене обманював.

Мені не виповнилося ще й п’ятнадцяти років, а я вже мала здібності, яким більшість наших політиків завдячує своєю славою, а тим часом я осягнула тільки основні начала науки, якою прагнула оволодіти.

Ви розумієте, що, подібно до інших дівчат, я прагнула дізнатись усе про любов і її радощі, але, не будучи ніколи в монастирі, не маючи близької подруги та живучи під наглядом пильної матусі, мала тільки найзагальніші щодо цього уявлення, позбавлені будь-якої визначеності. Навіть природа, на яку відтоді мені, звичайно, скаржитися не доводилося, не давала мені ще ані найменших вказівок. Можна було подумати, що вона безмовно працює над вдосконаленням свого творіння. Бродіння йшло лише у мене в голові: я хотіла не насолоджуватись, а знати. Прагнення просвітитися підказало мені засоби.

Я відчула, що єдиний чоловік, із яким я могла б про це заговорити, не скомпрометувавши себе, був мій духівник. Негайно ж я прийняла рішення: здолавши легкий сором і похвалившись провиною, якої навіть і не здійснювала, я звинуватила себе в тому, що зробила все, що роблять жінки . Так я висловилась, але, мовлячи це, я, по правді сказати, сама не знала, що означали мої слова. Сподівання мої не були ні цілком обдурені, ні цілком задоволені: страх видати себе перешкодив мені висловитись ясніше. Але добрий священик оголосив мій гріх таким великим, що я зміркувала: якою ж великою має бути насолода! Отож бажання знати, що воно таке, змінилося жадобою скуштувати його.

Важко сказати, як далеко завело б мене це бажання. Тоді я була абсолютно недосвідчена, і, можливо, яка-небудь випадковість могла мене погубити. На моє щастя, через декілька днів матуся оголосила мені, що я виходжу заміж. Упевненість, що незабаром я про все дізнаюся, відразу ж охолодила мою цікавість, і в обійми пана де Мертея я потрапила незайманою.

Я упевнено чекала миті, яка мала мене просвітити, і мені довелося розміркувати, перш ніж я зображувала зніяковіння та страх. Горезвісна перша ніч, про яку зазвичай створюється уявлення таке жахливе або таке солодке, для мене була тільки випадком набути деякого досвіду: біль, насолода – я за всім ретельно спостерігала і в цих різноманітних відчуттях бачила тільки факти, які потрібно було сприйняти і обдумати.

Незабаром це заняття почало мені подобатися; проте, вірна своїм принципам і, можливо, інстинктивно відчуваючи, що нікому не слід так мало довіряти, як чоловікові, я – саме тому, що була пристрасною, – вирішила в його очах здаватися незворушною. Уявна моя холодність стала згодом непохитною основою його сліпої довіри. Розміркувавши ще, я додала до неї пустотливість, природну в моєму віці, і ніколи не вважав він мене дитинною більше, ніж у ті хвилини, коли я його найбезсоромніше розігрувала.