Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Він же, не гаючи часу, повертається до Парижа і згідно зі звичаєм відвідує своїх нових коханок. Від усіх трьох він домігся обіцянки, що вони того ж вечора прийдуть повечеряти наодинці з ним у його будиночку. Дві з них, щоправда, трохи поковерзували, але в чому відмовиш наступного дня після того, як усе вже віддано? Він призначив побачення за годину одне після іншого, як і вимагали його задуми. Після цих приготувань він пішов, попередив трьох інших змовників, і всі четверо весело вирушили очікувати своїх жертв.

Ось почули, як прибуває перша. Преван зустрічає її сам, приймає з найпалкішим виглядом, веде до святилища, божеством якого вона себе вважає, а потім зникає, назвавши якусь нікчемну причину, і підміняє себе ображеним коханцем.

Ви розумієте, що зніяковіння жінки, ще не звиклої до любовних пригод, давало можливість без зусиль святкувати перемогу над нею. Кожен невимовлений докір було прийнято за милість, і раба-втікачка, повернена колишньому панові, була щаслива, що, надівши на себе ті ж ланцюги, отримує пробачення. Мирний договір було затверджено в затишнішому місці, а спорожнілу сцену зайняли у свою чергу інші актори приблизно так само, а головне – з тією ж самою розв’язкою.

Проте кожна з жінок уважала, що вона сама бере участь у грі. Їх подив і розгубленість посилилися, коли за вечерею всі три пари з’єднались. Але зніяковіння досягло межі, коли Преван, що знову з’явився серед них, мав жорстокість принести трьом невірним коханкам вибачення, котрі, викриваючи їх секрет, повністю відкривали їм, як жорстоко їх розіграли.

Все ж таки всілися за стіл, і незабаром до всіх повернулося самовладання. Чоловіки були відверто веселі, жінки змирилися. В усіх зачаїлася в серці ненависть, одначе розмови велися ними найніжніші. Веселість пробудила бажання, яке у свою чергу надало їй додаткової чарівності. Ця дивна оргія тривала до самого ранку, а коли всі розійшлися, жінки могли думати, що їм пробачено. Чоловіки, проте, затаївши злість, наступного ж дня оголосили про розрив, який виявився безповоротним. Не задовольнившись тим, що кинули своїх легковажних коханок, вони завершили помсту, давши цій пригоді розголосу. Відтоді одна з жінок пішла в монастир, а дві інші знемагають від нудьги у своїх маєтках.

Ось історія Превана. Вирішуйте самі – чи бажаєте ви збільшити його славу й упрягтися в його тріумфальну колісницю. Лист ваш мене і справді стурбував, і я з нетерпінням чекаю відповіді розумнішої й яснішої на те, що я писав вам у своєму останньому листі.

Прощавайте, чарівний друже, остерігайтеся забавних або химерних думок, які вас занадто легко спокушають. Подумайте про те, що на обраному вами терені недостатньо одного лише розуму та що один необережний крок стає непоправним лихом. Дозвольте, врешті, дружньому застереженню керувати іноді вашими забавами.

Прощавайте. Все ж я люблю вас так, ніби ви стали розсудливою.

Із ***, 18 вересня 17…

Сесіль, дорога Сесіль, коли ж настане час нам знову побачитися? Хто навчить мене існувати далеко від вас? Хто дасть мені на це сил і мужності? Ніколи, ні, ніколи не знести мені цієї фатальної розлуки! З кожним днем стаю я все нещаснішим, і краю цьому не видно! Вальмон, який пообіцяв мені допомогу та втіху, Вальмон нехтує мене і, можливо, навіть забув про мене. Він перебуває біля тієї, кого любить. Він уже не пам’ятає, як страждаєш далеко від коханої істоти. Переславши мені вашого останнього листа, сам він не написав ні рядка. Адже саме він має повідомити мене, коли я зможу вас побачити і яким способом. Що ж, йому нічого з цього приводу сказати? Самі ви теж нічого про це не говорите. Чи не тому, що не поділяєте мого бажання побачитись? Ах, Сесіль, Сесіль, який я нещасний! Я люблю вас більше, ніж будь-коли, але любов ця, в якій уся радість мого життя, перетворюється на муку.

Ні, я не можу більше так жити, я мушу вас побачити, це необхідно хоч на одну мить. Прокидаючись, я кажу: «Я її не побачу». Лягаю і думаю: «Я її не бачив». Дні мої такі довгі, та немає в них жодної відрадної миті. Усе – тільки прикрощі, жаль, відчай. І всі ці сумні слова звідти, звідки я чекав радощів. Додайте до цих смертельних мук тривогу про те, як мучитеся ви, і ви дістанете уявлення про мій душевний стан. Я думаю про вас безперервно і ніколи не думаю без замішання. Якщо я уявляю собі вас пригніченою, нещасною, – я страждаю від ваших прикростей, а якщо бачу вас спокійною і втішеною – моє страждання посилюється. Завжди і всюди я нещасний. Ах, не так було, коли ви перебували там, де живу я. Все тоді було втіхою. Упевненість, що я побачу вас, прикрашала навіть години розлуки. Час цієї розлуки самим своїм рухом наближав мене до вас. Те, як я його провадив, завжди було пов’язане з вами. Якщо я виконував якісь обов’язки, це робило мене більш достойним вас; якщо я вправляв які-небудь свої здібності, то в надії більше виграти у ваших очах. Навіть коли світські розваги віддаляли мене від вас, я був нерозлучний із вами. У театрі я прагнув угадати, що могло б вам сподобатися, концерт нагадував мені про ваш талант і про наші такі солодкі заняття музикою. У світському колі й на прогулянках я прагнув уловити в жінках щонайменшу схожість із вами. Я порівнював вас із усіма, і завжди ви мали перевагу. Кожна мить дня відзначалася новою даниною захоплення перед вами, і кожного вечора приносив я цю данину до ваших ніг.