Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Преван, який нічого не випускає з уваги, поспішає до прекрасної іноземки; він приходить у кепському настрої, викликає в неї відповідне роздратування, якого йому й було потрібно, і віддаляється лише після того, як затіяв сварку, що забезпечувало йому свободу на цілу добу. Він улаштував усе як слід і повернувся додому, розраховуючи трохи відпочити. Але тут його чекали інші справи.

Листи про розрив несподівано розкрили опальним коханцям очі на все. Жоден із них не міг сумніватися, що принесений у жертву Превану. Досада, що їх ошукали, поєдналась із роздратуванням, яке майже завжди породжується в нас дещо принизливим відчуттям, що нас кинули. І ось усі троє, не змовляючись, але діючи мовби спільно, захотіли отримати сатисфакцію й вирішили зажадати її від щасливого суперника.

Останній знайшов у себе три виклики і прийняв їх, як і годиться. Але не бажаючи поступитися ні задоволенням, ні славою цієї пригоди, він призначив поєдинки на завтрашній ранок і вказав усім трьом один і той же час і місце біля одних із воріт Булонського лісу.

Із настанням вечора він узявся за свою потрійну справу й виконав її з однаковим успіхом. В усякому разі він згодом хвастав, що кожна з його нових коханок тричі отримала запоруку й доказ його любові. Тут, як ви добре розумієте, історії бракує доказів. Єдине, що може зробити неупереджений історик, це звернути увагу маловірного читача на те, що збуджене марнославство та уява можуть творити чудеса, і до того ж що на ранок після цієї блискучої ночі могло скластися становище, при якому ніякої обережності на майбутнє уже не було б потрібно. Хай там як, нижченаведені факти достовірніші.

Преван точно з’явився у призначений ним самим час. Він застав своїх трьох суперників, дещо здивованих спільною зустріччю, причому кожен із них уже, можливо, дещо втішився, побачивши, що в нього є товариші по нещастю. Він підійшов із люб’язним і невимушеним виглядом і звернувся до них із нижченаведеною промовою, яку мені передали цілком точно.

«Панове, – сказав він, – зустрівшись тут, ви, звичайно, здогадалися, що в усіх вас одна і та ж причина бути мною невдоволеним. Я готовий дати вам сатисфакцію. Вирішуйте між собою жеребом, хто з вас перший спробує вчинити помсту, на яку всі троє мають однакове право. Я не привів сюди ні секунданта, ні свідка. У мене не було їх, коли я вас образив, не потрібні мені вони і для спокутування». І тут, поступаючись своїм звичкам гравця, він додав: «Я знаю, що рідко вдається зірвати два банки підряд. Але хоч яку б мені було уготовано долю, людина взагалі достатньо пожила, якщо встигла здобути любов жінок і пошану чоловіків».

Поки його здивовані супротивники мовчки переглядались, і совісність їх, можливо, міркувала, що при потрійному поєдинку шанси дуже вже нерівні, Преван знову заговорив: «Не приховуватиму від вас, – вів далі він, – що проведена мною ніч дуже мене натомила. З вашого боку було б великодушно дозволити мені відновити мої сили. Я звелів, аби тут приготували сніданок. Зробіть мені честь розділити його зі мною. Поснідаймо ж, а головне – поснідаймо весело. Через такі дурниці можна битись, але мені здається, що вони не мусять псувати нам настрій».

Запрошення було прийнято. Кажуть, що ніколи ще Преван не був такий люб’язний. Він ухитрився не принизити жодного зі своїх суперників, переконати їх, що всі вони легко досягли б такого ж успіху, а головне, змусити їх визнати, що вони, так само, як і він, не упустили б нагоди. Як тільки все це було виголошено, решта залагодилася сама собою. Отже, ще до закінчення сніданку було разів десять повторено, що такі жінки не заслуговують, аби порядні люди через них билися. Думка ця збудила щирість, вино її зміцнило, і за декілька хвилин не тільки не залишалося вже ворожнечі, але дано було навіть клятви безмежної дружби.

Преван, якому вже, напевно, така розв’язка була не менш до душі, ніж інша, не хотів, одначе, поступитися своєю славою. І тому, застосовуючи свої задуми до обставин, він сказав ображеним коханцям: «І справді, помститися ви мали б не мені, а своїм невірним коханкам. Я надам вам цю можливість. Я вже не менше за вас самих відчуваю образу, яку незабаром розділю. Адже якщо кожен із вас не зумів утримати одну, чи можу я розраховувати на те, що утримаю всіх трьох? Ваша образа стала моєю. Погодьтеся повечеряти сьогодні ввечері в моєму будиночку, і я сподіваюся, що помсті вашій довше чекати не доведеться». Його хотіли змусити порозумітись, але він відповів із відтінком переваги, на яку надавало йому право все, що сталося: «Панове, я, здається, довів вам, що міркую, як слід діяти. Покладіться на мене». Всі троє погодились і, розцілувавшись зі своїм новим другом, розлучилися до вечора в очікуванні виконання його обіцянок.