Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Мадемуазель Манон Леско, – так вона назвала себе, – мабуть, була дуже задоволена дією своїх чар. Мені здавалося, що вона захоплена не менше, ніж я; вона призналася, що визнає мене дуже милим і з радістю завдячуватиме мені своєю свободою. Побажавши дізнатися, хто я такий, вона ще більше розчулилася, бо, маючи просте походження, була вдоволена тим, що підкорила таку людину, як я. Ми почали обговорювати, яким чином поєднати наші долі.

Після недовгих роздумів ми не знайшли іншого шляху, крім втечі. Слід було обдурити пильного проводжатого, який, хоч і слуга, та був не такий простак; ми вирішили, що за ніч я споряджу поштову карету і рано-вранці до його пробудження повернуся в готель; ми втечемо нишком і попрямуємо просто в Париж, де негайно ж повінчаємося. У гаманці у мене було близько п’ятдесяти екю [102] Екю – основна срібна монета Франції у XVІІ – XVІІІ ст.; вартість одного срібного екю дорівнювала на час написання роману приблизно шести ліврам. До слова, лівр у Франції був основною грошовою одиницею, тому зазвичай вартість інших грошових одиниць часів Прево оцінюють по відношенню до лівра/франка. – плід дрібних заощаджень, у неї було приблизно вдвічі більше. Через брак досвіду ми уявляли, що сума ця невичерпна; не менш того розраховували ми і на успіх інших наших задумів.

Повечерявши з більшим, ніж коли-небудь, задоволенням, я пішов клопотатися про виконання нашого плану. Мої приготування значно спрощувалися тією обставиною, що, призначивши від’їзд додому наступного дня, я вже раніше зібрав свої пожитки. Отже, мені нічого не варто було відправити дорожню скриню в готель і замовити карету до п’ятої години ранку, коли міська брама бувала вже відімкнена, але залишалась одна перешкода, яку я не взяв до уваги, і вона ледве не зруйнувала ввесь мій план.

Тіберж, хоча і старший за мене всього на три роки, був хлопцем зрілого розуму і суворих правил; до мене мав він виключно ніжні почуття. Вигляд такої вродливиці, як мадемуазель Манон, моє завзяття супроводжувати і намагання відкараскатися від нього викликали в нього деякі підозри. Він не посмів повернутися в готель, де залишив нас, боячись з’явитися недоречно; але вирішив чекати мого приходу в мене удома, де я і застав його, хоча була вже десята година вечора. Його присутність мене вельми засмутила. Йому нічого не варто було спостерегти моє зніяковіння. «Упевнений, – відверто звернувся він до мене, – що ви замишляєте щось, що бажаєте приховати від мене; бачу те по вашому обличчю». Я відповів досить різко, що не зобов’язаний віддавати йому звіт за кожний мій крок. «Згоден, – заперечив він, – але ви завжди ставилися до мене як до друга, а це передбачає деяку довіру і відвертість із вашого боку». Він так наполегливо почав переконувати мене поділитися з ним моєю таємницею, що, завжди з ним щирий, я і тепер цілком довірив йому своє пристрасне захоплення. Він сприйняв мою розповідь із неприхованим невдоволенням, що повергнуло мене в трепет. Особливо розкаювавсь я в балакучості, з якою розписав йому ввесь план нашої втечі. Він заявив, що почуває до мене занадто віддану дружбу, аби не чинити опір цій затії всіма силами; що надасть мені спочатку всі аргументи, які можуть мене зупинити; але що коли я не відмовлюсь і після цього від свого злощасного рішення, він попередить про те осіб, які зможуть знищити його в корені. Відтак звернувся він до мене із суворою промовою, що тривала більше чверті години і закінчилася новою погрозою донести на мене, якщо я не дам йому слова чинити більш розумно та обачно.

Я був у відчаї, що видав себе так недоречно. Але оскільки за останні дві-три години любов украй загострила мій розум, я змовчав про те, що виконання плану призначене на наступний ранок, і вирішив за допомогою хитрощів обійти утруднення. «Тіберже, – сказав я, – дотепер вважав я вас за друга і хотів випробувати вас своєю довірою. Я дійсно закоханий, я не обдурив вас; але втеча – не такий крок, аби зважитися на нього необдумано. Зайдіть завтра за мною о дев’ятій ранку; я постараюся познайомити вас із моєю коханою, і судіть тоді самі, чи гідна вона мого рішення». Він полишив мене з нескінченними запевненнями у своїй дружбі.

Усю ніч я впорядковував справи і, ледве почало світати, був уже в готелі мадемуазель Манон. Вона чекала біля вікна, що виходило на вулицю, і угледівши мене, сама відчинила мені двері. Безшумно ми вийшли назовні. У неї була тільки скринька з білизною, і я доніс її власноручно. Карету було вже подано; не зволікаючи ні хвилини, ми покинули місто.