Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Але передусім чи можна утриматися від гнівного обурення добродійкою де Мертей, коли згадаєш, із яким мерзотним задоволенням вона не шкодувала зусиль, аби зловжити всією цією невинністю і простодушністю?

Ні, любов моя пройшла. Нічого не залишилося в мені від почуття, такого страшенно зганьбленого, і не воно змушує мене шукати виправдань мадемуазель де Воланж. Та все ж, хіба це таке недосвідчене серце, такий м’який і податливий характер не схилилися б до добра набагато легше, ніж вони дали себе повести на шлях зла? Хто з юних дівиць, які так само ледве вийшли з монастиря без досвіду та без усяких уявлень про життя і вступають у світ, як це майже завжди буває, в щонайповнішому невіданні як добра, так і зла, – яка юна дівиця, повторюю, зуміла б успішніше чинити опір таким мерзотним хитрощам? Ах, щоб виявити поблажливість, досить подумати, від скількох не підвладних нам обставин залежить фатальний вибір – чи збережемо ми незіпсованість почуттів, чи вони стануть розтлінними? Ви тому справедливо судили про мене, добродійко, вважаючи, що помилки мадемуазель де Воланж, які мене глибоко уразили, не вселяють мені, одначе, ніякого прагнення їх покарати. Достатньо того, що я змушений був відмовитися від любові до неї; а зненавидіти її було б для мене занадто тяжко.

Мені немає чого довго роздумувати, щоб прагнути зберегти в цілковитій таємниці все те, що стосується її й може їй зашкодити. Якщо вам могло видатися, що я деякий час зволікав виконати ваше із цього приводу бажання, то, думається мені, можу не приховувати від вас причини: я хотів спершу мати упевненість в тому, що вся ця нещаслива справа не матиме для мене обтяжливих наслідків. Тоді як я домагався вашої поблажливості й наважувався навіть уважати, що маю на неї деяке право, я побоювався, що, виявляючи в цьому разі поступливість, я буцім намагаюся підкупити вас. Але впевнений у чистоті своїх міркувань, я здобув, не приховаю цього, горде бажання, щоб і ви в ній не засумнівалися. Сподіваюся, що ви пробачите мені цю, можливо, надмірну педантичність, бо причина її – те благоговійне почуття, яке ви мені вселяєте, і те значення, яке я надаю пошані з вашого боку.

Ті ж почуття змушують мене просити вас про останню милість – звольте повідомити мене, чи вважаєте ви, що я до кінця виконав свій обов’язок у тих злощасних обставинах, в яких опинився? Заспокоївшись на цей рахунок, я виконаю, що вирішив. Я від’їжджаю на Мальту. Там я з радістю принесу обітниці, що розлучать мене зі світом, бо, незважаючи на свої юні роки, я вже немало від нього настраждався, – і буду їх свято дотримуватись. І, врешті, я прагнутиму забути під чужим небом про все це нагромадження злочинів, пам’ять про які може лише затьмарити й осквернити мою душу.

Залишаюся, добродійко, з глибокою повагою ваш покірний… і т. ін.

Париж, 26 грудня 17…

Доля пані де Мертей, здається, нарешті, здійснилася, мій дорогий і достойний друже, і вона така, що навіть злі вороги її відчувають не лише обурення, на яке заслуговує ця жінка, але і жалість, яку вона не може не вселяти. Я мала рацію, коли говорила, що, можливо, для неї було б щастям померти від віспи. Вона ж, щоправда, видужала, але стала страшенно спотвореною, а головне – осліпла на одне око. Ви самі розумієте, що я з нею не бачилась, але кажуть, що вона стала цілковитою потворою.

Маркіза де***, що не упускає ані найменшої можливості полихословити, вчора, кажучи про неї, мовила, що хвороба вивернула її навиворіт, і що тепер душа її в неї на обличчі. На жаль, усі вважають, що це дуже вдало сказано.

Ще одна подія збільшила і нещастя її, і провину. Її справу позавчора слухали в суді, й вона програла її повністю. Витрати та відшкодування витрат – усе було присуджено на користь неповнолітніх спадкоємців, так що невелика частина статку, відносно якої тяжба не велася, повністю поглинена витратами.

Ледве тільки це стало їй відомо, вона, ще не остаточно видужавши, негайно ж зібралась і поїхала вночі сама в поштовій кареті. Слуги її сьогодні розповідають, що ніхто з них не побажав її супроводжувати. Кажуть, вона вирушила до Голландії.

Цей від’їзд наробив іще більше галасу, ніж усе інше, оскільки вона вивезла свої діаманти на дуже велику суму, які підлягали поверненню у спадок її чоловіка; вона повезла також срібло, коштовності – словом, усе, що могла, і залишила несплаченими борги на 50 000 ліврів. Це цілковите банкрутство.