Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Не дивуйтеся, добродію, такій суворості з мого боку: саме вона є найбільшим доказом моєї до вас цілковитої поваги. Ви набудете ще більшого права на неї, погодившись, як я і прошу вас, забезпечити збереження таємниці, розголошення якої вам самому заподіяло б шкоду і стало б смертельним ударом для материнського серця, якому ви вже завдали рани. Словом, добродію, я бажаю зробити цю послугу моєму другу. І якби я могла побоюватися, що ви мені відмовите в цій втісі, я попросила б вас подумати спершу про те, що це єдина втіха, яку ви мені залишили.

Маю честь… та ін.

Із замку ***, 15 грудня 17…

Якби, дорогий мій друже, мені довелося запитувати з Парижа ті відомості відносно пані де Мертей, яких ви у мене просите, і чекати їх, я зараз іще не мала б можливості вам їх дати і, врешті-решт, отримала б щось непевне і невизначене. Проте мені доставлено було відомості, яких я зовсім не чекала, та й не могла чекати. Але вони, на жаль, занадто достовірні. О друже мій! Як ця жінка вас обдурила! Мені відразливо розбиратися в подробицях: це нагромадження всіляких мерзенностей. Але хоч що б про це не поширювали, все – не сумнівайтеся в цьому – ще далеке од дійсності. Сподіваюся, дорогий друже мій, що ви знаєте мене досить добре, аби повірити мені на слово і не вимагати від мене ніяких доказів. Досить вам знати, що їх величезна кількість, і нині вони перебувають у моїх руках.

З превеликою скорботою змушена я звернутися до вас іще з одним таким же проханням – не примушуйте мене наводити підстави для поради, якої ви у мене просите стосовно мадемуазель де Воланж. Я раджу вам не чинити опору покликанню, яке в неї виявилося. Певна річ, не існує причин, через які можна було б змусити прийняти чернечий сан того, хто до цього не покликаний. Але іноді такий вибір – велике щастя. Бачите – дочка ваша сама каже, що ви не засуджували б її, якби знали причини, що спонукали її прагнути цього. Той, хто надихає наші почуття, знає краще, ніж наш суєтний розум, що треба кожному з нас. І часто те, що ми сприймаємо за вияв його суворості, є насправді актом милосердя.

Словом, моя думка – я розумію, що вона вас засмутить, але саме тому ви не маєте сумніватися, що я її ретельно обміркувала, – моя думка така, що вам треба залишити мадемуазель де Воланж у монастирі, якщо вона сама зробила такий вибір, що ви маєте не лише не перешкоджати рішенню, яке вона, мабуть, прийняла, але й підтримати його, і що в очікуванні, поки воно здійсниться, вам слід не вагаючись відмовитися від задуманого вами шлюбу.

Після того, як я виконала цей сумний обов’язок дружби, безсила чим-небудь вас утішити, я мушу ще, друже мій, попросити вас про одну милість: не розпитувати мене ні про що, що має найменший стосунок до цих сумних подій. Пустимо їх у непам’ять і, не шукаючи даремних і гірких роз’яснень, підкорятимемося волі Божій; увіруємо в мудрість її приречень навіть тоді, коли вона не дозволяє нам зрозуміти їх. Прощавайте, друже мій.

Із замку ***, 15 грудня 17…

О друже мій! Яким страшним покривом огортаєте ви для мене долю моєї дочки! І, видно, ви боїтеся, щоб я не спробувала підняти його! Що ж таке ховається за ним, здатне засмутити серце матері навіть більше, ніж жахливі підозри, до яких ви мене тим самим змушуєте?

Чим більше згадуються мені ваші дружні почуття та поблажливість, тим сильнішими стають мої муки. Разів двадцять відучора хотіла я позбутися цієї жорстокої невпевненості і просити вас повідати мені все, як воно є, нічого не пом’якшуючи, нічого не замовчуючи. І щоразу я тремтіла від страху, згадуючи про ваше прохання не розпитувати вас ні про що. Врешті, я зупиняюся на рішенні, що залишає все ж деяку надію, і від вашої дружби чекаю, що ви не відмовите виконати моє бажання.

Відповідайте мені, чи зрозуміла я хоч приблизно те, що ви могли мені розповісти. Не бійтеся повідомити мені все, що може прийняти материнська поблажливість, усе, що ще можна виправити. Якщо ж нещастя мої перевищують цю міру, тоді я згодна, щоб єдиним вашим роз’ясненням було мовчання. Так от що я дотепер дізналась, ось куди можуть сягати мої побоювання.

Дочка моя дещо захопилася кавалером Дансені, й, як мене повідомили, справа дійшла до того, що вона отримувала від нього листи й навіть відповідала йому. Але я вважала, що мені вдалося відвернути будь-які небезпечні наслідки цієї дитячої помилки. Тепер же, коли я всього побоююсь, я припускаю, що мою пильність було обдурено, і боюся, що моя спокушена дочка дійшла у своїх помилках до межі.