Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

І дійсно, якщо ви згодні з тим, що помсту дозволено або, вірніше, що ми зобов’язані її здійснити, виявившись жертвою зради дружби, любові, а головне, взаємної довіри, – якщо ви з цим згодні, моя провина перестане для вас існувати. Не вірте моїм словам, але прочитайте, якщо у вас вистачить мужності, листування, яке я віддаю у ваші руки. [84] Із цього листування, а також із листів, переданих пані де Розмонд після смерті пані де Турвель і довірених їй же пані де Воланж, укладено було цю збірку. Оригінали перебувають у руках спадкоємців пані де Розмонд. Величезна кількість листів, наявних тут в оригіналі, підтверджує, мабуть, достовірність тих, які подано в копіях. До того ж я дістав ці папери у тому вигляді, в якому маю честь вам їх переслати, особисто від пана де Вальмона. Я нічого до них не додав і вилучив тільки два листи, які дозволив собі розголосити.

Один був потрібен для спільної нашої – моєї й пана де Вальмона – помсти, на яку обоє ми мали право і яку він мені заповідав. Окрім того, я вважав, що зроблю послугу товариству, викривши перед ним таку небезпечну жінку, як пані де Мертей, що, як ви самі зможете переконатись, є єдиною істинною причиною всього, що сталося між паном де Вальмоном і мною.

Почуття справедливості спонукало мене розголосити і другий, заради виправдання пана де Превана, якого я ледве знаю, але який аж ніяк не заслужив ні на сувору кару, що спіткала його, ні навіть на ще жорстокішу суворість громадського вироку, під тяжкістю якого він відтоді знемагає, не маючи ніякої можливості захиститися.

Ви тому знайдете тут лише копії цих двох листів, оригінали яких я вважаю своїм обов’язком зберігати у себе. Щодо всього іншого, то я припускаю, що не міг би довірити надійнішим рукам архів, який, можливо, в моїх інтересах було б не знищувати, але яким я посоромився б зловжити. Не сумніваюся, добродійко, що, довіряючи вам ці листи, я послугую зацікавленим в них особам так само добре, начебто їх передав їм самим. Таким чином я позбавляю їх зніяковіння, яке вони відчували б, отримуючи їх від мене і знаючи, що я поінформований про пригоди, які їм, ясна річ, хотілося б від усіх приховати.

Вважаю своїм обов’язком попередити: листування, що додається, є лише частиною набагато більшого зібрання листів, із якого пан де Вальмон вилучив їх у моїй присутності; після зняття печатей ви, поза сумнівом, знайдете його під назвою, яку я особисто бачив: «Відкритий рахунок маркізи де Мертей і віконта де Вальмона». Рішення, яке слід прийняти в цьому разі, підкаже вам ваша розсудливість.

Залишаюся, добродійко, з повагою та ін.

P. S. Отримані мною попередження та поради друзів спонукали мене на деякий час покинути Париж, але таємниця мого притулку, що суворо охороняється від усіх, вам має бути відкрита. Якщо ви удостоїте мене відповіддю, прошу адресувати її в командорство *** через П*** на ім’я пана командора ***. Від нього я і маю честь писати вам.

Париж, 12 грудня 17…

Я переходжу, дорогий друже мій, від несподіванки до несподіванки, від горя до горя. Треба бути матір’ю для того, щоб уявити собі, що я вистраждала протягом учорашнього ранку. І хоч найгостріша тривога моя відтоді вляглась, я все ще й досі неабияк стривожена і не можу заспокоїтись.

Учора, близько десятої години ранку, здивована тим, що дочка моя ще не з’являється, я послала покоївку з’ясувати, що означає це запізнення. Через хвилину вона повернулась украй перелякана і ще більше злякала мене, повідомивши, що дочки моєї немає в її кімнаті й що її покоївка теж не знайшла її там рано-вранці. Уявіть собі мій стан! Я скликала всіх своїх слуг і насамперед швейцара; всі присягнулися мені, що їм нічого не відомо і що вони нічого не можуть сказати з приводу того, що сталось. Я відразу ж кинулася до кімнати дочки. З безладу, що панував там, мені стало зрозуміло, що вона покинула її лише вранці, але ніяких інших фактів я не виявила. Я оглянула її шафи, ящики секретера – все виявилося на місці, всі її сукні, окрім однієї, в якій вона пішла. Вона не взяла навіть тієї невеликої суми грошей, яка в неї була.

Оскільки вона лише вчора дізналася про все, що кажуть про пані де Мертей, оскільки вона до неї сильно прив’язана, – настільки, що ввесь учорашній день проплакала, – і, крім того, я згадала, що вона не знала про від’їзд пані де Мертей у село, мені передусім спало на думку, що вона схотіла побачити свою приятельку і з легковажності вирушила до неї сама. Але час ішов, вона не поверталась, і мене знову охопила тривога. З кожною миттю муки мої посилювались, я знемагала від невідомості й, одначе, не наважувалася наводити які-небудь довідки з побоювання оприлюднити вчинок, який згодом, можливо, захочу від усіх приховати. Ні, ніколи у своєму житті я так не страждала!