Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Париж, 9 грудня 17…

Вельмишановна пані!

Виконуючи розпорядження, якими ви зволили мене вшанувати, я мав також честь побачитися з паном президентом *** і повідомив йому зміст вашого листа, попередивши його, що за висловленим вами бажанням зроблю що-небудь, лише слухаючись його порад. Цей шановний магістрат доручив мені звернути вашу увагу на те, що скарга, яку ви маєте намір подати на пана Дансені, кинула б у однаковій мірі тінь і на пам’ять вашого племінника, і що його честь також була б неминуче зачеплена постановою суду, а це, зрозуміло, стало б великим нещастям. Його думка, отже, така: слід утриматися від будь-яких кроків, а вже якщо і робити їх, то з єдиною метою не допускати, щоб судовим інстанціям стало відомо про цю справу, і без того занадто гучну.

Зауваження ці видалися мені вкрай розсудливими, і я вирішив вичікувати подальших ваших розпоряджень.

Дозвольте мені, добродійко, просити вас додати до них хоч слівце про стан вашого здоров’я, на якому, – я надзвичайно цього побоююся – може згубно відбитися стільки прикростей. Сподіваюся, що ви не визнаєте занадто зухвалим це прохання моєї прихильності й старанності.

Париж, 10 грудня 17…

Шановний пане!

Маю честь попередити вас, що сьогодні вранці в судовій палаті серед панів королівських чиновників ішла мова про справу, яка була декілька днів тому у вас із паном віконтом де Вальмоном, і що є підстави побоюватись, як би прокуратура не порушила справу про переслідування. Я вважав, що це попередження може виявитися вам корисним або для того, щоб ви, скориставшись своїми зв’язками, запобігли згубним наслідкам цієї історії, або, якби це виявилося для вас неможливим, щоб ви могли організувати собі особисту безпеку.

Якби ви дозволили дати вам пораду, то мені здається, що для вас було б краще деякий час рідше з’являтися в товаристві, ніж ви це робили останніми днями. Хоча до таких справ заведено ставитися поблажливо, все ж слід виявляти законові цю данину поваги.

Така обережність тим більше потрібна, що до мене дійшли відомості, ніби така собі пані де Розмонд, яка, кажуть, доводиться тіткою панові де Вальмону, збиралася подати на вас скаргу, і в цьому разі прокуратура просто вимушена була б дати хід справі. Можливо, було б доцільним, якби вам удалося вступити з цією пані в переговори.

Причини особистого характеру не дозволяють мені підписати цього листа. Але я вважаю, що, хоча вам невідомо, від кого він, ви все ж таки віддасте належне почуттям, якими його продиктовано.

Маю честь і т. ін.

Париж, 10 грудня 17…

Тут поширюються, мій дорогий і достойний друже, украй дивні й неприємні чутки щодо пані де Мертей. Зрозуміло, я далека від того, щоб їм вірити, і навіть готова битись об заклад, що це всього лише мерзотний наклеп. Але я занадто добре знаю, як легко утверджуються навіть найнеправдоподібніші наклепи і як важко згладити потім справлене ними враження, а тому вкрай стривожена цими чутками, хоч як легко, на мій погляд, було б їх розвіяти. Особливо хотілося б мені, щоб їм одразу було покладено край іще до того, як вони зможуть отримати більш широке розповсюдження. Але про ці мерзотності, які лише тепер починають усіма обговорюватись, я дізналася тільки вчора пізно ввечері. Коли ж сьогодні вранці я послала до пані де Мертей, виявилося, що вона на два дні поїхала в село. Ніхто не міг мені сказати, до кого саме вона вирушила. Її друга покоївка, яку я викликала до себе, сказала мені тільки, що пані звеліла чекати її в найближчий четвер; ніхто із залишених удома слуг нічого більше не знає. Я сама теж уявлення не маю, де вона може перебувати; наскільки мені відомо, ніхто з її знайомих не засиджується так пізно в селі.

Хай там як, я сподіваюся, що ще до її повернення ви зможете дати деякі роз’яснення, які можуть бути для неї корисні. Бо всі ці мерзотні небилиці ґрунтуються на обставинах, за яких загинув пан де Вальмон, мабуть, відомих вам, якщо вони правильні. І вже напевно, вам неважко буде їх з’ясувати, про що я вас благаю, як про милість. Ось що поширюють, або, вірніше, про що доки тільки шепочуться, але незабаром зрозуміло, почнуть говорити на повний голос.

Отже, передають, що сварка між паном де Вальмоном і кавалером Дансені є справа рук пані де Мертей, яка обманювала їх обох; що, як це часто трапляється, суперники спершу почали битись і лише потім порозумілися, після чого сталося найщиріше примирення, і що з метою остаточно розкрити кавалерові Дансені очі на пані де Мертей і заразом повністю виправдатися, пан де Вальмон підкріпив свої слова безліччю листів, що були регулярним листуванням між ним і нею, в якому вона розповідає про саму себе, притому найбезсоромнішим чином, скандальні історії.