Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Звичайно, ви й щодо цього не помилились: у вас надто багато прозорливості, щоб за вас побоюватися. Проте взаємна наша дружба, така ж щиросерда з мого боку, наскільки й підтверджена з вашого, заохотила мене побажати, щоб ви зазнали випробувань минулої ночі. Я виявив деяку старанність, і зусилля мої увінчались успіхом. Але не потрібно дякувати мені: не могло бути нічого легшого.

І справді, чого мені це коштувало? Невеликої жертви й деякої спритності. Я погодився розділити з молодиком щедроти його коханої. Але врешті-решт, він мав на них не менше прав, аніж я, а мені це було байдуже! Лист, який написала йому юна особа, продиктував, певна річ, я, але зробив це винятково, аби не гаяти час, який ми з нею використали набагато ліпше. А те послання, яке додав я, – о, справжня дрібниця, майже ніщо: декілька дружніх міркувань, аби допомогти недосвідченому коханцеві зробити вибір. Але, чесно кажучи, вони виявились абсолютно даремними; нічого приховувати правду – він ні хвилини не вагався.

Щиросердя його при тому таке, що він має намір сьогодні з’явитися до вас і про все повідати сам. Упевнений, що розповідь ця зробить вам неабияку приємність! Він заявив мені, що скаже вам: «Читайте в моєму серці»; ви чудово розумієте, наскільки це полегшить справу. Сподіваюся, що, читаючи в нім усе, що він захоче, ви також, можливо, прочитаєте, що такі юні коханці спричиняють певні незручності, а також і те, що краще мати мене другом, аніж ворогом.

Прощавайте, маркізо, до майбутньої неповторної зустрічі.

Париж, 6 грудня 17…

Я не люблю, коли погані вчинки супроводжуються поганими жартами: це і не в моєму смаку, і не в моїх звичаях. Коли я невдоволена ким-небудь, я не висміюю його, я роблю краще: мщуся. Хоч як би ви були собою задоволені в цю хвилину, не забувайте, що не вперше ви заздалегідь – і в цілковитій самотині – аплодуєте собі в передчутті перемоги, яка вислизає з ваших рук у ту саму мить, коли ви себе з нею вітаєте. Прощавайте.

Париж, 6 грудня 17…

Я пишу вам із кімнати нашого нещасного друга. Становище її приблизно таке ж, як і було. Сьогодні вдень має відбутися консиліум із чотирьох лікарів. На жаль, це, як ви знаєте, частіше доказ небезпечного стану, ніж засіб для порятунку.

Все ж минулої ночі вона нібито опритомнювала. Сьогодні вранці покоївка повідомила мене, що близько півночі пані веліла покликати її, побажала залишитися з нею наодинці й продиктувала їй досить довгого листа.

Жюлі додала, що, поки вона його запечатувала, пані де Турвель знову почала марити, і дівчина не знає, кому його адресувати. Спершу я здивувалася, що вона не зрозуміла цього зі змісту листа. Але Жюлі відповіла, що боїться що-небудь наплутати, а тим часом пані звеліла відправити його негайно. Тоді я взяла на себе відповідальність і розкрила конверт. У нім виявилася записка, яку я вам і посилаю і яка, дійсно, нікому не адресована, бо звернена до дуже багатьох. Мені, втім, здається, що нашому нещасному другу хотілося спершу писати Вальмону, але, сама того не помічаючи, вона віддалася хаосу своїх думок. Хай там як, але я вважаю, що цього листа нікому не слід посилати. Вам я посилаю його, оскільки з нього ви побачите краще, ніж я змогла б вам розповісти, які думки тривожать нашу хвору. Поки вона перебуватиме в такому сильному збудженні, у мене не з’явиться ані найменшої надії. Тіло важко видужує, коли дух такий неспокійний. Прощавайте, дорогий і достойний друже. Рада за вас, що ви далекі від сумного видовища, яке постійно у мене перед очима.

Париж, 6 грудня 17…

Істото жорстока і лиходійна, невже не перестанеш ти переслідувати мене? Мало тобі того, що ти змучив мене, зганьбив, осквернив? Ти хочеш відняти у мене навіть спокій могили? Як, і в цій обителі мороку, де ганьба змусила мене поховати себе, немає для мене відпочинку від мук і надії? Я не благаю про пощаду, на яку не заслуговую: щоб я могла страждати не скаржачись, достатньо, щоб муки не перевищували моїх сил. Але не роби моїх терзань нестерпними. Нехай залишаються страждання, але звільни мене від жорстокого спомину про втрачені радощі. Якщо ти відняв у мене їх, не відтворюй перед моїм поглядом їх сумний образ. Я була безневинна і спокійна; побачила тебе – і втратила душевне світло, почула тебе – і стала злочинницею. Винуватцю моїх гріхів, яке право маєш ти карати за них?