Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Прощавайте, віконте. Незважаючи на мої сварки з вами, мої підступи і докори, я, як і раніше, дуже люблю вас і маю намір це довести. До побачення, друже мій.

Із замку ***, 29 листопада 17…

Нарешті я від’їжджаю звідси, мій юний друже, і завтра до вечора буду в Парижі. Зміна місця проживання завжди викликає безлад, тому я нікого не маю наміру приймати. Проте, якщо ви хочете повідомити мене про що-небудь невідкладне, я готова зробити для вас виняток із загального правила, але зроблю його тільки для вас, і тому прошу зберегти мій приїзд у секреті. Навіть Вальмону про нього не буде відомо.

Якби зовсім нещодавно мені сказали, що незабаром ви матимете в мене виняткове довір’я, я просто посміялась би. Але ваша довірливість викликала і мою. Починаєш мимоволі думати, що ви виявили якусь спритність і навіть наче звабили мене. Це було б щонайменше непорядно! Втім, зваблювання це тепер не являло б для мене небезпеки: у вас є справи і важливіші! Коли на сцені з’являється героїня, ніхто не звертає уваги на повірницю.

Отже, у вас не вистачило навіть часу повідомити мене про останні ваші успіхи. Коли ваша Сесіль була відсутня, всі дні були занадто короткими для ваших чутливих скарг. Якби я не вислуховувала їх, ви скаржилися б відлунню. Коли вона потім захворіла, ви теж робили мені честь, повіряючи свої тривоги: вам же потрібно було виливати їх кому-небудь. Але тепер, коли та, кого ви любите, в Парижі, коли вона здорова, й особливо коли ви її зрідка бачите, вона замінює вам усіх, і друзі ваші для вас уже ніщо.

Кажу я це не в осуд: вам же всього двадцять років. Усім відомо, що, починаючи з Алківіада [78] Алківіад – політичний і військовий діяч Афін кінця V ст. до н. е., що належав до демократичної партії й кілька разів очолював афінські збройні сили у війні зі Спартою. Маючи в Афінах багато ворогів, що всіляко шкодили йому своїми підступами, Алківіад не раз за своєї відсутності піддавався засудженню й вигнанню. В молодості він був другом і учнем Сократа. і закінчуючи вами, молоді люди тільки в тузі цінують дружбу. Щастя часом робить їх нескромними, але ніколи не викликає в них потреби у звіреннях почуттів. Я сказала б, подібно до Сократа: «Я люблю, коли мої друзі звертаються до мене в нещасті», [79] Мармонтель, «Повчальна історія про Алківіада». Жан-Франсуа Мармонтель (1723–1799) – французький письменник, прогресивний мислитель, автор трагедій, романів і декількох збірок новел «Повчальні історії», до яких належить і згадана в цьому листі повість про Алківіада («Alcіbіade ou de moі»). Сюжет повісті – любовні пригоди юного Алківіада, який домагається безкорисливої любові «заради себе самого». Безупинно розчаровуючись у жінках, Алківіад, врешті-решт, приходить до Сократа за порадою. Шодерло де Лакло і цього разу цитує Мармонтеля не зовсім точно, але загальний сенс фрази, сказаної Сократом, збережено. але як філософ він чудово без них обходився, коли вони не з’являлись. У цьому відношенні я не така мудра, як він, і, будучи слабкою жінкою, дещо засмутилася вашим мовчанням.

Але не вважайте мене вимогливою: якраз вимогливості мені й бракувало! Те ж почуття, завдяки якому я помічаю ці злигодні, дає мені силу мужньо переносити їх, коли вони є доказом або причиною щастя друзів. Тому я розраховую на вас завтра ввечері лише в тому разі, якщо любов ваша дасть вам свободу та дозвілля, і забороняю вам іти заради мене на будь-які жертви.

Із замку ***, 29 листопада 17…

Ви, без сумніву, будете засмучені так само, як і я, достойний мій друже, коли дізнаєтеся про стан, у якому перебуває пані де Турвель. Із учорашнього дня вона хвора; хвороба її почалася так несподівано і з такими важкими ознаками, що я вкрай стривожена.

Дуже сильний жар, буйне марення, що майже не припиняється, невтоленна спрага, – ось що у неї спостерігається. Лікарі кажуть, що передбачити поки що нічого неможливо, а лікування уявляється дуже важким, оскільки хвора відмовляється від усякої медичної допомоги: щоб пустити кров, довелося силою тримати її, і до цього ж удатися ще двічі, щоб знову накласти пов’язку, яку вона, перебуваючи в маренні, ввесь час намагається зірвати.

Ви, як і я, звикли вважати її слабкою, боязкою і лагідною, але уявіть собі, що нині її ледве можуть стримати четверо людей, а щонайменша спроба будь-яких умовлянь викликає невимовну лють! Я побоююся, що тут не просто марення, що це може виявитися справжнім божевіллям.