Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Про ці подробиці я дізнався від нього самого, бо вийшов од них разом із ним і викликав його на розмову. Ви і уявити собі не можете, як подіяв на нього цей візит. Його радість, бажання, захоплення – непередавані. Я ж такий любитель сильних переживань, що остаточно запаморочив йому голову, пообіцявши, що дуже скоро влаштую йому можливість побачити його красуню ще ближче.

І справді, я вирішив передати йому її, як тільки завершу свій дослід. Бо я хочу цілком присвятити себе вам. І потім – чи варто було вашій підопічній стати моєю ученицею, якщо їй довелось би обманювати лише свого чоловіка? Вище досягнення – зрадити кохання, притому перше своє кохання! Бо я не можу докорити собі в тому, що вимовив слово любов .

Прощавайте, чарівний друже мій. Повертайтеся якнайскоріше насолодитися вашою владою наді мною, отримати від мене вияв відданості й сплатити мені належну нагороду.

Париж, 28 листопада 17…

Це правда, віконте, ви кинули президентшу? Ви послали їй листа, що я вам для неї вигадала? Дійсно, ви чарівні й перевершили всі мої очікування! Щиросердо визнаю, що ця перемога лестить мені більше за всі, які я коли-небудь здобувала. Ви, можливо, вважаєте, що я дуже вже високо ціную цю жінку, яку раніше так недооцінювала? Ніскільки. Адже перемогу я здобула зовсім не над нею, а над вами. Ось що забавно і воістину чудово.

Так, віконте, ви сильно любили пані де Турвель, ви навіть і тепер любите її, шалено любите, але через те, що мене бавило соромити вас цією любов’ю, ви мужньо пожертвували нею. Ви б і тисячею жінок пожертвували, тільки б не знести кепкування. Ось куди заводить нас марнославство! Лесаж [77] Ален Рене Лесаж (1668–1747), французький драматург і романіст-сатирик. Як автор «Кульгавого біса» і особливо «Жіль Блаза», Лесаж – один із основоположників критичного реалізму у французькому романі. Гострою сатиричністю відзначається його комедія «Тюркаре». У цьому листі мається на увазі не якесь певне висловлювання Лесажа, а роздуми Жіль Блаза після краху його кар’єри й остаточного його відходу в приватне життя (останні три частини однойменного роману). має рацію, коли говорить, що воно – ворог щастя.

Гарні ж були б ви тепер, якби я мала намір тільки пожартувати над вами! Але я не здатна обманювати, ви це добре знаєте. І навіть якби ви і мене довели до відчаю, до монастиря, я готова йти на ризик і здаюся своєму переможцеві.

Проте якщо я і капітулюю, то це – чистісінький вияв слабкості, бо, коли б я захотіла удатися до вивертів, скільки б їх у мене знайшлось! І, можливо, навіть цілком обґрунтованих. Мене, приміром, захоплює, як тонко або навпаки, як незручно пропонуєте ви мені потихеньку-полегеньку дозволити вам відновити зв’язок із президентшею. Як було б зручно, чи не так, зберегти за собою заслугу розриву, не втрачаючи всіх радощів володіння? І позаяк ця уявна жертва вже нічого б вам не була варта, ви пропонуєте принести її повторно, як тільки я зажадаю! Така угода дозволяла б божественній святенниці, як і раніше, вважати себе єдиною обраницею вашого серця, а мені – пишатися тим, що я щаслива суперниця: обоє ми були б обдурені, та зате ви – задоволені, а що вам до всього іншого?

Шкода, що при таких здібностях до складання планів ви такі слабкі щодо їх здійснення і що одним лише необдуманим вчинком самі поставили непереборну перешкоду до того, чого вам найбільше хотілось би.

Як! Ви думали відновити свій зв’язок і все ж таки послали їй вигаданого мною листа? Певно, ви й мене теж вважали дуже вже невмілою! Ах, повірте мені, віконте, коли одна жінка завдає удару в серце іншій, вона рідко не потрапляє в найвразливіше місце, і така рана не гоїться. Завдаючи удару цій жінці або, вірніше, спрямовуючи ваші удари, я не забувала, що вона – моя суперниця, що була хвилина, коли ви віддали перевагу їй наді мною, і, зрештою, що ви вважали мене нижчою за неї. Якщо помста моя не вдалась, я готова визнати свою провину.

Так, я згодна, щоб ви випробували всі способи повернути її, я навіть закликаю вас до цього та обіцяю не гніватися за ваші успіхи, якщо ви їх здобудете. Із цього приводу я настільки спокійна, що не хочу більше займатися цим. Поговорімо про що-небудь інше.

Наприклад, про здоров’я малої Воланж. Після мого повернення ви дасте мені найточніші відомості про нього, чи не так? Я дуже хотіла б мати їх. А потім надам вам право самому вирішувати, чи передасте ви дівчинку її коханому, чи повторно спробуєте стати родоначальником нової гілки Вальмонів під ім’ям Жеркурів. Думка ця видається мені забавною, і, залишаючи за вами право вибору, я все ж прошу вас нічого не вирішувати остаточно, поки ми з вами про це не переговоримо. До цього недалеко, бо я дуже скоро буду в Парижі. Не можу назвати вам точно дня, але не сумнівайтеся, що після приїзду мого вас буде сповіщено про нього першим.