Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Коли рани смертельні, всяка спроба лікувати їх нелюдяна. Мені віднині чужі всі почуття, окрім відчаю. Для мене тепер немає нічого – тільки глибока ніч, в якій я хочу поховати свою ганьбу. Там плакатиму я про гріхи свої, якщо ще зможу плакати! Бо відучора я не пролила і сльозинки. У моєму зів’ялому серці їх більше немає.

Прощавайте, добродійко. Не відповідайте мені. Я дала клятву на цьому жорстокому листі – більше їх не отримувати.

Париж, 27 листопада 17…

Учора о третій годині після полудня, чарівний мій друже, втративши в очікуванні вістей терпіння, я з’явився до покинутої спокусниці; мені сказали, що її немає вдома. Убачивши в цій фразі тільки відмову прийняти мене, чим я не був ні здивований, ні зачеплений, я пішов у сподіванні, що моя поява змусить таку чемну жінку удостоїти мене хоч би одним словом у відповідь. Мені так хотілось отримати його, що я навмисно зайшов додому близько дев’ятої години вечора, але так нічого і не знайшов. Здивований цим мовчанням, якого зовсім не чекав, я послав свого єгеря за новинами і доручив йому дізнатися, чи, бува, не померла ця чутлива особа або, можливо, помирає? Словом, коли я остаточно повернувся додому, він повідомив мене, що пані де Турвель дійсно поїхала об одинадцятій ранку в супроводі покоївки, що везти себе вона звеліла в монастир *** і о сьомій годині вечора відіслала назад карету і своїх людей, звелівши передати, щоб удома її не чекали. Певна річ, це повне дотримання пристойності. Монастир – кращий притулок для вдови. І якщо вона чинитиме опір такому похвальному наміру, я зможу додати до всього, чим я їй уже завдячую, ще й розголос, якого, поза сумнівом, отримає ця пригода.

Я ж не так давно говорив вам, що, всупереч усім вашим тривогам, повернуся на сцену великого світу лише в ореолі нової слави. Нехай же вони покажуться, суворі критики, що звинувачували мене в тому, що я піддався мрійливій і нещасній любові, нехай вони нахвалятимуться стрімкішим і блискучим розривом, ні – нехай вони зроблять більше і з’являться як утішники, стежку для них уторовано. Так от, нехай вони наважаться зробити хоча б один крок на тому шляху, який я пройшов до кінця, і якщо хоч один із них досягне щонайменшого успіху, я поступлюсь їм пальмою першості. Але всі вони на власному досвіді дізнаються, що, коли я беруся за що-небудь ґрунтовно, залишене мною враження незабутнє. А вже це враження буде таким, і якщо біля цієї жінки в мене з’явиться щасливий суперник, я визнаю всі свої колишні перемоги за ніщо. Рішення, яке вона прийняла, звичайно, лестить моєму самолюбству, але мені прикро, що вона знайшла в собі досить сили, аби так віддалитися від мене. Значить, між нами можуть бути не лише ті перешкоди, які поставив би я сам! Як, коли б я захотів знову зблизитися з нею, вона могла б не захотіти? Що я говорю? Вона могла б не відчути такого бажання? Не вважати нашої близькості вищим для себе блаженством? Та хіба так люблять? І ви вважаєте, чарівний друже мій, що я мушу це стерпіти? Хіба не зміг би я, наприклад, і хіба не було б краще спробувати повернути цю жінку до думки про можливість примирення, яке завжди є бажаним, поки є надія? Я міг би зробити таку спробу, не надаючи цьому особливого значення, й, отже, не викликаючи у вас яких-небудь сумнівів. Навпаки! Це був би дослід, проведений нами спільно, і навіть якби він удався, то став би тільки зайвим приводом повторно принести за вашим велінням жертву, яка вам нібито видалась угодною. А тепер, чарівний друже мій, мені залишається тільки отримати за неї нагороду, і єдине, чого я бажаю, – це ваше повернення. Поверніться ж скоріше до свого коханого, до своїх забав, до своїх друзів і до подальших пригод.

У пригоді з малою Воланж справа повернула на добре. Учора, коли занепокоєння не давало мені всидіти на одному місці, я, побувавши в найрізноманітніших місцях, забіг і до пані де Воланж. Вашу підопічну я знайшов уже у вітальні: вона була ще в одежі хворої, але вже на шляху до повного одужання і від цього ще свіжіша та привабливіша. Ви, жінки, в такому разі цілий місяць валялися б у шезлонгу. Слово честі, хай живуть дівиці! Ця, по правді кажучи, викликала в мені бажання дізнатися, чи завершено одужання.

Мушу ще повідомити вас, що через біду, яка сталася з дівчинкою, ледве не стратив розум ваш чутливий Дансені. Спершу від горя, тепер – від радощів. Його Сесіль була хвора! Ви самі розумієте, що від такої біди голова піде обертом. Тричі на день він посилав за новинами, і не минало дня, щоб він не з’явився особисто. Нарешті, він написав матусі химерне послання з проханням дозволити привітати її з одужанням такого дорогого її серцю створіння. Пані де Воланж виявила згоду, і я застав молодика, що відновив свою присутність на колишніх підставах, – бракувало тільки невимушеності, на яку він поки що не зважувався.