Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Потяг від’їхав, червоне світло зникло в дощі. Механік віддав ключики. Авто виїхало задом на дорогу. Клерфе загальмував, щоб розвернутися. На мить він побачив Ліліан у малому замкненому просторі, під спущеним верхом машини, на тлі мерехтливих крапель дощу, що шумів за вікном, у спокійному світлі приладів на панелі. Її обличчя, освітлене лампочками годинника і приладів для виміру відстані та швидкості, здавалося Клерфе, всупереч усім цим механізмам, не підвладним часу, як сама смерть, з якою Ліліан мчала наввипередки. Клерфе раптом зрозумів, що в порівнянні з цими перегонами всі автоперегони на світі – дитяча гра. «Коли я висаджу її в Парижі, то втрачу, – подумав він. – Ні, я мушу спробувати її затримати! Я був би ідіотом, коли б не спробував!»

– Ви вже знаєте, що хочете робити в Парижі? – поцікавився.

– Я маю там стрийка, який керує моїми грошима. Досі він присилав мені їх щомісяця. Тепер я заберу в нього всю решту. Буде велика драма. Йому й далі здається, що мені чотирнадцять років.

– А скільки маєте справді?

– Двадцять чотири й вісімдесят.

Клерфе розсміявся.

– Добра комбінація. Я мав тридцять шість і вісімдесят, коли повернувся з війни.

– І що сталося?

– Мені виповнилося сорок, – сказав Клерфе і ввімкнув першу швидкість. – То була дуже сумна річниця.

Авто піднялося на узвіз, що відділяв залізницю від шосе, і почало з’їжджати довгою простою дорогою вниз. Цієї миті за ними завив інший двигун. То було червоне спортивне авто, яке разом із ними їхало тунелем. Водій ховався раніше за якоюсь стодолою. Тепер ревів за ними так, ніби мав не чотири циліндри, а шістнадцять.

– Я не думав, що таке ще трапляється, – мовив Клерфе. – Він хоче з нами йти на перегони. Дамо йому урок? Чи залишимо йому ілюзію, що в нього найшвидше авто на світі?

– Залишмо сьогодні кожному його ілюзію.

– Добре.

Клерфе пригальмував «Джузеппе». Червоне авто за ними зупинилося також і почало сигналити. Місця було доволі, щоб їх обігнати, однак невідомий прагнув перегонів.

– Ну що ж, – зітхнув Клерфе, знову рушаючи з місця. – Є люди, які прагнуть своєї згуби.

Червоне авто набридало їм аж до Фаідо, безперервно пробуючи їх наздогнати.

– Він готовий ще злетіти з траси та вбитися, – сказав Клерфе. – Мало вже не вилетів на останньому закруті. Пропустімо його.

Він загальмував, але раптово знову додав газу.

– Що за бевзь! Замість нас обігнати мало в нас не в’їхав! Він однаково небезпечний попереду, як і ззаду.

Клерфе з’їхав на узбіччя. З придорожньої стодоли долинав запах деревини. Червоне авто цього разу не зупинилося. Водій помахав їм зневажливо й засміявся.

Запанувала тиша. Чути було тільки плюскіт струмка й тихе лопотіння дощу. Оце і є щастя. Ця хвилина тиші повна темного, вогкого, плідного очікування. Їй ніколи не забути – ніч, легенький шурхіт води і блискуче, мокре шосе.

За чверть години в’їхали в туман. Клерфе змінив світло на ближнє. Їхав дуже вільно. Згодом знову стало видно узбіччя дороги. На сто метрів попереду туман був змитий дощем, потім вони знову занурилися в імлу, що піднімалася знизу.

Враз Клерфе різко загальмував. Саме виїхали з туману. Перед ними висіло одним колесом над прірвою, зачепившись за кілометровий стовпчик, червоне спортивне авто. Біля авта стояв водій, який не був навіть поранений.

– Оце називається щастя, – сказав Клерфе.

– Щастя? – відхаркнувся чоловік. – А авто? Подивіться на нього. Воно не застраховане. А моя рука?

– У найгіршому разі вивихнута. Але ж ви можете нею рухати. Радійте, що ви ще стоїте на цьому шосе.

Клерфе вийшов і оглянув розбиту машину.

– Інколи кілометрові стовпчики стають у пригоді.

– Це ви винні! – закричав чоловік. – Ви змусили мене їхати надто швидко. Я вважаю вас відповідальним! Якби ви дозволили мені обігнати вас, а не влаштовували перегони!

Ліліан розсміялася.

– Чому ця пані сміється? – запитав розлючено чоловік.

– Не ваше діло. Та оскільки сьогодні середа, щасливий день, то я вам поясню. Ця пані прибула з іншої планети і ще не знає наших звичаїв, а сміється тому, що ви лементує над своїм автом замість того, щоб радіти життю. Пані цього геть не розуміє. Я ж, навпаки, захоплююсь вами. Тому з найближчої місцевості надішлю вам буксирне авто.

– Стоп! Так легко вам не викрутитися. Якби ви не викликали мене на перегони, я був би їхав спокійно.

– Якби та коби… у вас проблеми з умовним способом, – сказав Клерфе. – Краще звалити все на програну війну.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x