Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Клерфе наздогнав Ліліан біля дверей.

– Сьогодні ввечері, – сказав він, – ми розмовлятимемо тільки про найбанальніші речі під сонцем.

За годину бар уже був повний. Ліліан зиркнула на двері.

– Прийшов Боріс. Я мала б це передбачити.

Клерфе зауважив росіянина вже раніше. Волков повільно протиснувся між людьми, які, мов грона винограду, висіли коло буфету, й промовив, цілковито ігноруючи Клерфе:

– Твої сани чекають, Ліліан.

– Відішли сани, Борісе. Я їх не потребую. Це Клерфе. Якщо вже ти його зустрів.

Клерфе підвівся з місця дещо по-панібратськи.

– Справді? – сказав Волков. – Ах, справді! Пробачте! – Боріс поглянув у бік Клерфе, але оминаючи його погляд. – У спортивному авті, яке сполохало коней, правда?

Клерфе відчув приховане глузування. Нічого не відповів, але продовжував стояти.

– Мабуть, ти забула, що завтра тебе знову чекає рентген, – сказав Волков Ліліан.

– Не забула.

– Ти мусиш відпочити й виспатися.

– Я знаю про це. Ще є час.

Вона говорила повільно, так, як звертаються до дитини, яка не дуже розуміє. Клерфе здогадався, що для неї це єдиний шанс пригальмувати свій гнів, викликаний контролем. Йому стало майже шкода росіянина, який опинився в безнадійній ситуації.

– Може, сядете? – поцікавився не цілком безкорисливо.

– Дякую, – відказав Волков холодним тоном, мовби відповідав офіціантові, який запитав, чи не хоче щось замовити. Він, як і Клерфе хвилину тому, теж відчув глузування.

– Я мушу ще декого зачекати, – звернувся він до Ліліан. – Якби ти захотіла тим часом сісти в сани.

– Ні, Борісе! Я хочу ще залишитися.

Клерфе втратив терпець.

– Міс Дюнкерк прийшла сюди в моєму товаристві, – спокійно сказав він. – І вважаю, що я в змозі відвезти її назад.

Волков окинув його швидким поглядом. Вираз його обличчя змінився за одну мить. Він усміхнувся.

– Боюся, що ви погано мене зрозуміли. Але будь-які пояснення не мають жодного сенсу.

Боріс схилив голову перед Ліліан, і якусь хвилю здавалося, мовби маска пихи ось-ось спаде, однак хутко опанував себе й підійшов до буфету. Клерфе сів. Він був незадоволений собою. «Що я тут роблю? – думав він. – Мені ж уже не двадцять років!»

– Чому ви не повертається разом із ним? – роздратовано поцікавився Клерфе.

– Хочете мене позбутись?

Клерфе поглянув на неї. Ліліан здавалася безпорадною, але він знав, що саме безпорадність у жінках найгрізніша – бо жодна жінка насправді не безпорадна.

– Звичайно, ні.

– Ну, то лишаймося. – Вона зиркнула в бік бару й шепнула: – Не йде. Стежить за мною. Думає, що погоджуся.

Клерфе взяв пляшку й наповнив келихи.

– Добре. Перевіримо, хто перший утомиться.

– Ви його не зрозуміли, – сказала Ліліан гострим тоном. – Він не ревнивий.

– Ні?

– Ні. Нещасний і хворий, і піклується про мене. Легко вигравати, коли ти здоровий.

Клерфе відставив пляшку. Що за лояльна мала бестія! Ледве була врятована, а вже клює руку рятівника.

– Можливо, – сказав він байдужим тоном. – Але чи бути здоровим – то злочин?

Вона обернулася до нього.

– Очевидно, що ні. Я не знаю, що кажу. Краще вже піду.

Ліліан сягнула по торбу, але не встала. Клерфе також мав її вже досить на сьогодні, але нізащо у світі не дозволив би їй відійти, поки Волков стоїть ще біля буфету й чекає на неї. «Я не такий уже й старий», – подумав він і сказав:

– Ви не мусите поводитися зі мною, як із яйцем, я не надто вразливий.

– Тут кожен вразливий.

– Але я не звідси.

– Отож. – Ліліан усміхнулася. – Про це й мова.

– Про що?

– Про те, що нас дратує. Що ви єдиний, хто не належить до нас. Хіба ви не зрозуміли цього? Невже й за Ґольманном цього не помітили?

– Цілком можливо, – відказав Клерфе заскочено. – Мабуть, я не повинен був приїжджати.

– Можливо. Тож навіщо завдавати собі стільки зусиль, щоб і я це відчула?… – А за хвилю додала: – Він виходить.

Клерфе теж це побачив.

– А ви? Ви ж теж повинні бути раніше в санаторії?

– Хто це знає? Далай-лама? Я? Крокодилиця? Бог? – Ліліан підняла келих. – А хто відповідальний? Хто? Я? Бог? І хто за кого? Ходімо танцювати!

Клерфе не ворухнувся з місця. Вона витріщила на нього очі.

– Ви теж боїтеся за мене? Чи вважаєте, що я мушу…

– Я нічого не вважаю, – сказав Клерфе. – Просто я не вмію танцювати, але якщо хочете, можемо спробувати.

Вони вийшли на паркет.

– Аґнес Сомервіл завжди робила все, що їй рекомендував Далай-лама, – сказала Ліліан, коли оточили їх галасливі туристи, гучно тупочучи. – Все.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x