Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

– Навіть і не намагаюся. Просто радію, що ви тут.

– Отже, любий маестро, я тут, бо мені так сподобався портрет Елізабет Гайндорф, який ви нещодавно завершили, що я вирішила замовити вам іще й свій. У тій самій позі, тобто en profil [15] У профіль ( фр .). … Ось так…

У Фріца виступив холодний піт. Із непідробним жахом глянув він на картопляний ніс та обвисле жирне підборіддя гладкої дами. А в профілі! Просто страхіття!

– Але ж, милостива пані, чи фотографія не була б кращою? Це набагато швидше. До того ж написання картини – досить-таки нудна справа. Ви тільки подумайте, скільки часу вам доведеться зовсім непорушно сидіти на одному місці.

– Та це ж чудово! – проспівала радниця. – Ми з вами прекрасно проведемо час! Розкажете мені про Італію.

Фріц впав у розпач. Йому вже й так несила було точити брехні про Італію. Безперестанні розпитування радниці вичерпали його фантазію. Аж так багато цікавого він не пережив, а свої справжні враження передати словами він не міг. А тепер – така перспектива…

Радниця з любов’ю глянула йому у вічі. Раптом у нього виникла рятівна думка:

– Проте я ніякий не портретист, милостива пані.

– О, та це нічого. Портрет Елізабет – яскравий доказ вашого таланту.

– Милостива пані, але ж ви вашим знавецьким оком, – дружина комерційного радника солодко усміхнулася, – напевно, зауважили, що картина не зовсім подібна до оригіналу, – вирішив схитрувати Фріц. – Вона дуже стилізована.

– Так, маєте рацію, – кивнула вона.

Фріц утішився. Йому здалося, що її все-таки можна спіймати на вудочку.

– А таке не кожному до смаку. У мене, наприклад, зморшки та пігментні плями виходять набагато краще, ніж гладенькі юні обличчя. Здебільшого я й відтворюю тільки старих, зморшкуватих людей, а юних не малюю ніколи. Хіба що стилізую, як ви бачили. Як я вже згадував, я погано розуміюся на молодих обличчях. Тому я відмовив і вам… – Він серйозно глянув в одутле, безформне обличчя. – Тонкі лінії та форми мені не вдаються… Але в мене є друг, молодий і дуже талановитий художник. Він навчався в Дюссельдорфі, і тут у нього дуже багато замовлень. От він малює портрети насамперед молодих людей. Що на це скажете, милостива пані?

Вона похитала головою. Неприкриті лестощі вдарили їй у голову. Але жінка здатна витримати ще й не таке! І навіть зовсім несусвітнє!

– Але мені найкраще було б з вами!

– Я б залюбки вас намалював…

– Ну, тоді чи не могли б ви прислати до мене свого друга?

– Так, звісно! Коли?

– У вівторок, о п’ятій, приходьте разом із ним до мене на чай.

– Для нього це буде велика честь. Ми прийдемо вчасно.

– Добре, маестро. – Вона кинула на нього млосний погляд. – А тепер покажіть мені ваші останні творіння.

Фріц пішов разом із нею в ательє. Урешті-решт вона попрощалася:

– Отже, до вівторка… З нетерпінням чекатиму на нову розповідь про Італію.

Коли вона пішла, Фріц полегшено видихнув. Йому пощастило. Одним пострілом убив двох зайців. У Фріда буде ще одне замовлення, а він позбудеться цієї пречудової радниці. Задоволений собою, Фріц сів пити чай з медом.

Раптом він почув тихе дзижчання біля вікна казок.

«О, моя медоносиця прилетіла», – подумав він. Уже кілька днів, у післяобідню пору, до нього регулярно навідувалася ця мила гостя. Бджілка. Разом із сонцем вона крізь вікно казок проникала в кімнату і з тихим дзижчанням літала довкола квіток. Фріц поклав на тарілочку трохи цукру та меду й обережно поставив її біля квітів. Бджілка швидко побачила смакоту й узялася нею ласувати. Через деякий час вона знову знялася в повітря й, наче висловлюючи вдячність, кілька разів облетіла навколо Фріца, а вже по тому вилетіла з кімнати.

Наступного дня Фріца з самого ранку вирвали з солодких обіймів сну. З-за дверей долинав тихий шурхіт ніг. Акорд на лютні. Тиша. А тоді, під супровід уривчастих звуків лютні, залунали три юні голоси: