Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Чи не зашкодить це очам ваших милостей?

Моїм – ніскільки; і якщо тільки мої Думки мене не погублять, то гадаю, що вестиму дуже приємне життя за рахунок мого Життя; іншими словами, насолоджуватимуся двома приємними життями одночасно.

Що ж до плану випускати по дванадцяти томів на рік, або по тому на місяць, він ні в чому не міняє моїх планів на майбутнє: – хоч як би старанно я писав, хоч як би кидався в саму гущу речей, як радить Горацій, – ніколи мені себе не наздогнати, хоч би я шмагав і поганяв себе з усієї сили; у найгіршому разі я на день випереджатиму моє перо – а одного дня досить для двох томів – і двох томів досить буде для одного року. —

Дай Боже успіху в справах паперовим фабрикантам за нинішнього царювання, що так щасливо для нас починається, – як я сподіваюся, промисел Божий пошле успіх усьому взагалі, що буде за цього царювання зроблено.

Що ж до розведення гусей – я про це не турбуюся – природа така щедра – ніколи не буде у мене нестачі знарядь моєї роботи.

– Так, значить, друже, ви допомогли моєму батьку і дядькові Тобі спуститися зі сходів і вклали їх у ліжко? – Як же ви з цим упоралися? – Ви опустили завісу внизу сходів – я так і знав, що у вас іншого засобу немає. – Ось вам крона за ваш клопіт.

– Так подайте мені штани, он вони на тому стільці, – сказав батько Сузанні. – Нíколи чекати, поки ви одягнетеся, сер, – закричала Сузанна, – обличчя в дитини все почорніло, як мій… – Як ваше що? – запитав батько, який, подібно до всіх ораторів, був жадібним шукачем порівнянь. – Змилосердьтеся, сер, – сказала Сузанна, – дитина лежить у судомах. – А де ж містер Йорик? – Ніколи його немає там, де йому потрібно бути, – відповідала Сузанна, – але молодший священик, у вбиральні з дитиною на руках, чекає мене – і пані моя веліла мені бігти з усіх ніг і запитати, чи не накажете назвати його по хрещеному батькові, капітану Шенді.

«Якби знати напевно, – сказав батько про себе, почухуючи брову, – що дитина помре, можна було б зробити цю приємність братові Тобі – та й жалко було б тоді кидати даремно таке прекрасне ім’я, як Трісмегіст. – Ну, а якщо вона видужає?»

– Ні, ні, – сказав батько Сузанні; – зачекайте, я встану. – Ніколи чекати, – закричала Сузанна, – дитина вся чорна, як мій черевик. – Трісмегіст, – сказав батько. – Але постій – у тебе дірява голова, Сузанно, – додав батько; – чи зможеш ти донести Трісмегіста через увесь коридор, не розсипавши його? – Чи донесу я? – образливо вигукнула Сузанна, зачиняючи двері. – Голову свою дам відтяти, що не донесе, – сказав батько, зіскакуючи в темряві з ліжка і навпомацки відшукуючи свої штани.

Сузанна чимдуж бігла по коридору.

Батько старавсь якнайскоріше знайти свої штани.

У Сузанни була перевага в цьому змаганні, й вона утримала її. – Дізналася: Тріс – і щось іще, – мовила вона. – Жодне християнське ім’я на світі, – сказав священик, – не починається з Тріс – окрім Трістрама. – Тоді Трістрамгіст, – сказала Сузанна.

– Без усякого гіста, дурепо! – адже це моє ім’я, – перебив її священик, занурюючи руку в таз: – Трістрам! – сказав він, – і т. д. і т. д. і т. д. – Так був я названий Трістрамом – і Трістрамом перебуду до останнього дня мого життя.

Батько пішов за Сузанною зі шлафроком на руці, в самих штанях, застебнутих у поспіху на єдиний ґудзик, і той у поспіху тільки наполовину ввійшов у петлю.

– Вона не забула імені? – крикнув батько, прочинивши двері. – Ні, ні, – розуміючим тоном відповів священик. – І дитині краще, – крикнула Сузанна. – А як почувається твоя пані? – Добре, – відповіла Сузанна, – краще й чекати не можна. – Тьху! – вигукнув батько, і в той же час ґудзик на його штанях вислизнув із петлі. – Таким чином, чи був його вигук спрямовано проти Сузанни, чи проти ґудзика – чи було його тьху! вигуком презирства, чи вигуком соромливості – залишається неясним; так це і залишиться, поки я не знайду часу написати наступні три улюблені мої розділи, а саме: розділ про покоївок, розділ про тьху! і розділ про ґудзикові петлі.

А зараз я можу сказати в пояснення читачеві тільки те, що, вигукнувши тьху! батько поспішно обернувся – і, підтримуючи однією рукою штани, а на іншій несучи шлафрок, повернувся по коридору в ліжко, трохи повільніше, ніж ішов за Сузанною.

Ех, якби я вмів написати розділ про сон!

Кращого випадку ж не придумаєш, ніж той, що зараз нагодився, коли всі фіранки в домі запнуто – свічки загашено – й очі всякої живої істоти в нім заплющені, крім єдиного ока – доглядальниці моєї матері, тому що інше її око закрите ось уже двадцять років.