Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Оскільки про цю Страсбурзьку революцію багато говорять і мало її розуміють, я хочу в десяти словах, – зауважує Слокенбергій, – дати світу її пояснення і тим закінчити мою повість.

Усі чули про велику систему Всесвітньої Монархії, написаної за розпорядженням мсьє Кольбера і врученої Людовикові XІV 1664 року.

Відомо також, що однією зі складових частин цієї всеосяжної системи було захоплення Страсбурга, що сприяло вторгненню в будь-який час у Швабію з метою порушувати спокій Німеччини, – і що в результаті цього плану Страсбург, на жаль, потрапив-таки до рук французів.

Мало хто здатний розкрити істинні пружини як цієї, так і інших подібних їй революцій. – Простий народ шукає їх занадто високо – державні люди занадто низько – істина (цього разу) лежить посередині.

– До яких фатальних наслідків призводить народна гордість вільного міста! – вигукує один історик. – Страсбуржці вважали применшенням своєї свободи допускати до себе імперський гарнізон – ось вони і попалися в лапи французів.

– Доля страсбуржців, – говорить інший, – хороший урок ощадливості всім вільним народам. – Вони розтратили свої майбутні прибутки – вимушені були обкласти себе важкими податками, виснажили свої сили і на закінчення настільки ослабли, що були не в змозі тримати свої ворота на замку, – французам варто було тільки штовхнути, і вони відчинилися.

– Овва! овва! – вигукує Слокенбергій, – не французи, а цікавість відчинила ворота Страсбурга. – Французи ж, які завжди тримаються напоготові, побачивши, що всі страсбуржці від малого до старого, чоловіки, жінки і діти, виступили з міста вслід за носом чужоземця, – рушили (кожен за власним носом) і вступили в місто.

Торгівля та промисловість після цього стали завмирати і мало-помалу прийшли до повного занепаду – але зовсім не з тієї причини, на яку вказують комерційні голови: це зумовлено було єдино тим, що носи постійно крутилися в головах у страсбуржців і не давали їм займатися своєю справою.

– Овва! овва! – з жалем вигукує Слокенбергій, – це не перша – і, боюся, не остання фортеця, взята, – або втрачена – носами.

За такої великої ерудиції в галузі Носів, яка постійно крутилася в голові у мого батька, – за такої безлічі сімейних забобонів – із десятьма декадами отаких повістей на додачу – як можна було з такою підвищеною – чи справжній у нього був ніс? – щоб людина з такою підвищеною чутливістю, як мій батько, здатна була перенести цей удар на кухні – або навіть у кімнатах нагорі – в іншій позі, ніж та, що була мною описана?

– Спробуйте разів десять кинутися на ліжко – тільки спочатку неодмінно поставте поруч на стільці дзеркало. – Який же все-таки ніс був у чужоземця: справжній чи підроблений?

Сказати вам це заздалегідь, мадам, означає зіпсувати одну з кращих повістей у християнському світі, – я маю на увазі десяту повість десятої декади, яка йде зараз же вслід за щойно розказаною.

Повість цю, – тріумфально вигукує Слокенбергій, – я приберіг як завершальну для всього мого твору, чітко усвідомлюючи, що коли я її розповім, а мій читач прочитає її до кінця, – то обом залишиться тільки закрити книгу; бо, – веде далі Слокенбергій, – я не знаю жодної повісті, яка могла б кому-небудь припасти до смаку після неї.

– Оце повість так повість!

Вона починається з першого побачення в ліонському готелі, коли Фернандес залишив чемного чужоземця вдвох зі своєю сестрою в кімнаті Юлії, й має заголовок:

О небо! Яка дивна ти істота, Слокенбергію! Що за химерну картину звивини жіночого серця розгорнув ти перед нами! Ну як усе це перекласти, а тим часом, якщо наведений зразок повістей Слокенбергія і тонкої його моралі сподобається публіці, – перекласти кілька томів доведеться. – Тільки як їх перекласти нашою поважною мовою, не збагну. – В деяких місцях потрібно, здається, мати шосте почуття, щоб гідно впоратися з цим завданням. – Що, наприклад, може він мати на увазі під мерехтливою зіничністю повільної, тихої, безбарвної розмови на п’ять тонів нижчої за природний голос – тобто, як ви самі можете судити, мадам, лише трішки голоснішої за шепіт? Вимовивши ці слова, я відчув щось схоже на тремтіння струн у ділянці серця. – Мозок на нього не відгукнувся. – Адже мозок і серце часто не в ладу між собою – у мене ж було таке відчуття, неначе я розумію. – Думок у мене не було. – Не міг же, одначе, рух виникнути без причини. – Я в нерозумінні. Нічого не можу розібрати, хіба тільки, з дозволу ваших милостей, голос, в цьому випадку трохи голосніший за шепіт, змушує очі не лише наблизитися одне до одного на відстань шести дюймів – але й дивитися в зіниці – ну хіба це не небезпечно? – Уникнути цього, одначе, не можна – адже якщо дивитися вгору, в стелю, у такому разі два підборіддя неминуче зустрінуться – а якщо дивитися вниз, у поділ один одному, лоби прийдуть в безпосереднє зіткнення, яке відразу покладе край бесіді, – я маю на увазі чутливій її частині. – Решта ж, мадам, не варта того, щоб заради неї нагинатися.