Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Обидва Страсбурзькі університети працювали у поті чола над останнім плаванням Лютера. Протестантські богослови довели, що він не зустрів попутного вітру, як стверджували богослови папістів; а оскільки всякому відомо, що просто проти вітру пливти не можна, – то вони зайнялися визначенням, на скільки румбів Мартін відхилився вбік, якщо його плавання взагалі відбулося; чи обігнув він мис, чи був прибитий до берега; оскільки ж з’ясування цього питання було вельми повчальне, принаймні для тих, хто тямив у такому мореплаванні, вони поза сумнівом продовжували б ним займатися, незважаючи на величину носа чужоземця, якби величина носа чужоземця не відвернула увагу публіки від питання, яким вони займалися, – їм довелося наслідувати загальний приклад.

Абатиса Кведлінбурзька з чотирма своїми супутницями не була для цього перешкодою; бо величезний ніс чужоземця займав в уяві цих пані стільки ж місця, як і делікатне питання, заради якого вони приїхали, – справа з розпірками на спідницях, таким чином, затихло – словом, друкарі отримали наказ розібрати набір – усі суперечки припинилися.

Чотирикутна шапочка з шовковим пензликом угорі – проти горіхової шкаралупи – ви вже здогадалися, по який бік носа розташуються обидва університети.

– Це вище за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по один бік.

– Це нижче за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по інший бік.

– Догмат віри, – вигукував один.

– Нісенітниця, – говорив інший.

– Річ цілком можлива, – вигукував один.

– Річ неможлива, – говорив інший.

– Могутність Божа безмежна, – вигукували носаріани, – Бог усе може.

– Він не може нічого такого, – заперечували антиносаріани, – що містить у собі суперечність.

– Він може зробити матерію мислячою, – говорили носаріани.

– Так само, як ви можете зробити оксамитову шапочку зі свинячого вуха, – заперечували антиносаріани.

– Він може зробити так, щоб два та два дорівнювало п’яти, – заперечували папістські богослови. – Це брехня, – говорили їх супротивники. —

– Безмежна могутність є безмежна могутність, – говорили богослови, що захищали реальність носа. – Вона сягає тільки того, що можливо, – заперечували лютерани.

– Господи Боже, – вигукували папістські богослови, – він може, якщо визнає за потрібне, створити ніс величиною в соборну дзвіницю міста Страсбурга.

Але дзвіниця страсбурзького собору більша й вища за всі соборні дзвіниці, які можна побачити на світі, і антиносаріани заперечували, що людина, принаймні середнього зросту, може носити ніс завдовжки в п’ятсот сімдесят п’ять геометричних футів. – Папістські доктори присягалися, що це можливо. – Лютеранські доктори говорили: – Ні, – це неможливо.

Зараз же почався новий запеклий диспут – про протяжність і межі атрибутів Божих. – Диспут цей, натурально, привів тих, що сперечаються, до Фоми Аквіната, [197]а Фома Аквінат – до диявола.

У суперечці, що розгорілася, не було більше й мови про ніс чужоземця – він послугував лише фрегатом, на якому вони вийшли в затоку схоластичного богослов’я, – і мчали тепер на всіх парусах із попутним вітром.

Гарячність прямо пропорційна браку справжнього знання.

Суперечка про атрибути і т. д., замість того щоб охолодити уяву страсбуржців, навпаки, розпалила її в найвищій мірі. – Чим менше вони розуміли, тим у більшому були захваті. – Вони зазнали всіх мук незадоволеного бажання – коли побачили, що їх учені доктори, пергаментарії, міднолобарії, терпентарії – по один бік, – папістські доктори – по інший, подібно до Пантагрюеля і його супутників, які спорядилися на розшуки пляшки, попливли всією компанією і пропали з очей.

– Бідолашні страсбуржці залишилися на березі!

– Що тут було робити? – Зволікати не можна – гармидер зростав – безлад загальний – міські ворота відчинено навстіж. —

Нещасні страсбуржці! Хіба було на складах природи – хіба було в комірках ученості – хіба було у великому арсеналі випадковостей хоч одне знаряддя, яке залишилося б не застосованим для збудження вашої цікавості й розпалювання ваших пристрастей, хіба був хоч один засіб, яким не скористалася б рука долі, щоб пограти на ваших серцях? Я вмочаю перо в чорнило не для виправдання вашої поразки – а для того, щоб написати вам панегірик. Укажіть мені місто, настільки виснажене очікуванням, – яке, не слухаючи владних голосів релігії та природи, провівши без їжі, без питва, без сну й без молитов двадцять сім днів підряд, могло б витримати ще один день!