Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Але спершу вона має переконати мого брата Тобі допомогти їй у цьому. —

– Зрозуміло, містере Шенді, – мовила мати.

– Втім, якщо для цього знадобиться переконання, – сказав батько, – нехай Господь помилує їх.

– Амінь, – сказала мати.

– Амінь, – вигукнув батько.

– Амінь, – сказала мати ще раз, але вже сумним тоном, в який вона вклала стільки особистого почуття, що батька всього перекрутило, – він умить дістав свій календар; але перш, ніж він його розкрив, паства Йорика, що розходилася з церкви, дала йому вичерпну відповідь на половину того, про що він хотів довідатися, – а матінка, сказавши йому, що сьогодні день причастя, – розвіяла всі його сумніви відносно другої половини. – Він поклав календар у кишеню.

Перший лорд казначейства, що роздумує про державні прибутки, не міг би повернутися додому з виразом більшої заклопотаності на обличчі.

Оглядаючись на кінець останнього розділу та оглядаючи все, написане мною, я вважаю необхідним заповнити цю і п’ять наступних сторінок неабиякою кількістю чужорідного матеріалу, щоб підтримано було ту щасливу рівновагу між мудрістю та дурощами, без якої книга й року не протягнула б; і не який-небудь жалюгідний безбарвний відступ (який, коли б не його назва, можна було б зробити, не покидаючи битого шляху) здатний виконати це завдання – ні; коли вже відступ, такий жвавий, пустотливий і на веселу тему, та такий, щоб ні коня, ні вершника неможливо було спіймати інакше, як з наскоку.

Уся складність у тому, щоб пустити в хід сили, здатні допомогти в цій справі. Фантазія примхлива – Дотепність не любить, щоб її шукали, – Жартівливість (хоча вона і добра дівчинка) не прийде за покликом, хоч би ми склали царство біля ніг її.

– Найліпший спосіб – створити молитву. —

Але якщо тоді спадуть нам на думку наші слабкості й немощі, душевні та тілесні, – то в цьому відношенні ми відчуємо себе після молитви скоріше гірше, ніж до неї, – але в інших відношеннях краще.

Що стосується мене самого, то немає під небом такого засобу, про який я б у цьому разі не подумав і якого не випробував би на собі, інший раз звертаючись просто до душі й на всі лади обговорюючи з нею питання про межі її здібностей. —

– Мені жодного разу не вдалося розширити їх навіть на дюйм! – іноді міняючи систему і пробуючи, чого можна досягти приборканням тіла: утримуванням, тверезістю та цнотливістю. Самі по собі, – говорив я, – вони хороші – вони хороші абсолютно – хороші й відносно; – вони хороші для здоров’я – хороші для щастя на цьому світі – хороші для щастя за гробом. —

Словом, вони були хороші для чого завгодно, але не для того, що мені було потрібно; тут вони годилися тільки на те, щоб залишити душу такою самою, як її створило небо. Щодо богословських доброчесностей віри та надії, то вони, звичайно, дають душі мужність; проте лагідність, ця плаксива доброчесність (як завжди називав її батько), віднімає його начисто, так що ви знову виявляєтеся на тому самому місці, звідки рушили в дорогу.

І ось я знайшов, що в усіх звичайних і рядових випадках немає нічого більш відповідного, як…

– Дійсно, якщо ми можемо скільки-небудь покладатися на логіку і якщо мене не засліплює самолюбство, в мені є дещо від справжньої геніальності, судячи хоч би з того її симптому, що я зовсім не знаю заздрості; насправді, варто мені тільки зробити яке-небудь відкриття або напасти на яку-небудь вигадку, які ведуть до вдосконалення письменницького мистецтва, як я зараз же розголошую їх; щиро бажаючи, щоб усі писали так само добре, як пишу я.

– Що, звичайно, і настане, якщо ті, що пишуть, так само мало думатимуть.

Отже, в звичайних випадках, тобто коли я всього тільки тупий і думки народжуються важко і туго сходять з пера —

Чи коли на мене, незрозуміло яким чином, находить мерзенна смуга холодного та позбавленого всякої образності стилю і я не в змозі з неї вибратися навіть ціною порятунку душі моєї , так що вимушений писати, як голландський коментатор, до самого кінця розділу, якщо не станеться чого-небудь —

– я ні хвилини не витрачаю на переговори з моїм пером і чорнилом; якщо справі не допомагають щіпка тютюну та декілька кроків по кімнаті – я негайно беру бритву і пробую на долоні її лезо, після чого без подальших церемоній намилюю собі підборіддя й голюся, стежачи лише за тим, аби випадково не залишити сивої волосини; після закінчення гоління я міняю сорочку – вибираю кращий каптан – посилаю за найсвіжішою моєю перукою – надіваю на палець перстень з топазом; словом, виряджаюся від голови до п’ят найретельнішим чином.