Роберт Стивенсон - Острів Скарбів

Хай там що, але ялик повільно занурювався у воду. На щастя, глибина тут була незначна, якісь три фути, тож ми з капітаном дістали ногами дна. Решта ж занурилися з головою й виринули над водою, чмихаючи та відсапуючись.

Зрештою ми відбулись досить легко – ніхто з нас не загинув і всі дісталися до берега. На жаль, ми втратили всі наші запаси, і, що ще гірше, з п’яти мушкетів не підмокли тільки два: мій, якого я інстинктивно підняв над головою, коли занурювався у воду, і капітанів, що висів у нього завбачливо за спиною, замком догори. Інші три мушкети підмокли й для стрільби виявилися непридатними. На довершення лиха з лісу почулися голоси піратів. Нам загрожувала небезпека бути відрізаними від блокгауза. Крім того, ми мали сумніви, чи вистоять Гантер і Джойс проти півдюжини піратів. Правда, за Гантера ми були спокійні, зате щодо Джойса нас гризли побоювання: він був прекрасний камердинер, але поганий вояк. Ми поквапилися дістатися до берега вбрід, кинувши напризволяще ялик із вантажем пороху й провізії.

Ми кинулися бігти через хащу до блокгауза. Голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупотіння їхніх ніг і тріск сухого гілля.

Я зрозумів, що бійка буде не на жарт, і оглянув свою рушницю.

– Капітане, – сказав я, – Трелоні б’є без промаху, але рушниця його підмокла. Поступіться йому своєю.

Вони обмінялися мушкетами, і Трелоні, як і раніше, незворушно спокійний, з холодним серцем, на мить зупинився, щоб перевірити заряд. Отут я помітив, що Ґрей не має зброї, і вручив йому свій кортик. Він поплював на долоню, зсунув брови й змахнув клинком, зі свистом розсікаючи повітря. По всьому було видно, що наш товариш не осоромиться.

Пробігши ще кроків сорок, ми вибралися на узлісся й опинилися перед блокгаузом. Ми наближалися до нього з півдня, а семеро піратів під орудою боцмана Джоба Ендерсона з лементом вискочили з лісу з південного заходу від частоколу. Побачивши нас, вони заклякли від несподіванки. Ми скористалися нагодою й дали залп. Вистрілили не тільки я зі сквайром, але й Гантер із Джойсом з прикриття. Чотири постріли гримнули майже одночасно й зробили свою справу: один із піратів упав, а решта поквапливо зникли в лісі.

Зарядивши мушкети, ми рушили вздовж частоколу, щоб оглянути ворога, який упав. Він був убитий наповал – куля поцілила йому просто в серце.

Ми не встигли навіть порадіти нашому успіху, як із кущів пролунав пістолетний постріл, у мене над вухом просвистіла куля, і бідолашний Том Редрут похитнувся й упав на землю. Ми зі сквайром відповіли на постріл, але то були постріли навмання, і, ймовірно, заряди наші пропали марно. Зарядивши знову рушниці, ми кинулися до сердешного Тома. Капітан і Ґрей уже оглядали його. Я відразу зрозумів, що справа безнадійна.

Напевне, наші постріли змусили піратів кинутися навтіки, тож ми без усякої перешкоди перенесли старого єгеря, що стогнав, стікаючи кров’ю, за частокіл у блокгауз.

Бідолаха! Він нічому не дивувався, жодного разу ні на що не поскаржився, нічого не боявся й жодного разу не виявив свого невдоволення від самого початку наших пригод і до тієї останньої хвилини, коли ми поклали його при смерті в блокгаузі. Він, як герой, захищав прохід на шхуні, прикриваючись самим лише матрацом. Усі накази виконував мовчки, покірно й сумлінно. Був старшим за кожного з нас принаймні років на двадцять, і от тепер цей старий вірний слуга й друг помирав на наших очах. Сквайр опустився перед ним на коліна й, цілуючи його руку, плакав, як дитина.

– Лікарю, я вмираю? – запитав Том.

– Так, друже мій, – відповів я, – жити тобі залишилося недовго.

– Хотів би я відплатити їм за цей постріл, – прошепотів він.

– Томе, – звернувся до нього сквайр, – скажи, чи прощаєш ти мене?

– Сер, хіба я можу вам за щось дорікати? – була відповідь. – Буде як буде. Амінь.

Кілька хвилин він лежав мовчки, потім попросив, щоб хто-небудь прочитав молитву.

– Такий вже звичай, сер, – додав він, немов вибачаючись. Більше він не сказав ні слова й невдовзі помер.

Тим часом капітан заходився виймати зі своїх туго набитих, відстовбурчених кишень різні предмети: британський прапор, Біблію, клубок мотузки, перо, чорнило, судновий журнал і кілька фунтів тютюну. Він відшукав в огорожі довгий сосновий кілок і разом із Гантером встановив його на вершечку блокгауза, у куті, де схрещувалися колоди. Потім, вибравшись на дах, він власноручно прив’язав і розправив британський прапор.