Роберт Стивенсон - Острів Скарбів

– Молодик, мабуть, новачок у цій справі, – мовив капітан Смолетт, кивнувши у його бік. – Він мало не знепритомнів, лікарю, коли почув той крик. Ще трохи – і він у наших лавах.

Я повідомив капітану свій план, і ми обговорили подробиці його виконання.

Ми поставили старого Редрута в забарикадованому матрацом запасному проході між каютою й кубриком і дали йому чотири заряджених мушкети. Гантер підвів шлюпку ближче до кормового ілюмінатора, і ми з Джойсом взялися вантажити її порохом, мушкетами, сухарями, окостами, прихопили також барильце коньяку і мій ящик з медикаментами.

Сквайр і капітан вийшли на палубу. Капітан покликав боцмана, який був за старшого серед шістьох матросів.

– Містере Гендс, – почав Смолетт, – нас тут двоє, і в кожного по два заряджених пістолі. Якщо хтось подасть сигнал на острів, того я вб’ю на місці.

Бунтівники остовпіли на мить, а як оговталися, то, порадившись, кинулися вниз, вирішивши, вочевидь, завдати нам удару з тилу. Але наскочивши у вузькому проході на Редрута з мушкетами, побігли назад.

– Геть, собако! – гаркнув капітан, коли голова одного з матросів висунулася з люка.

Голова миттю щезла, і всі шестеро боягузів кудись поділися.

Ми із Джойсом навантажили вщерть шлюпку необхідними речами і, веслуючи щодуху, помчали до берега.

Наша друга поїздка стривожила двох матросів на березі. Вони припинили насвистувати пісеньку й, ще до того як ми оминули мис, один із них вискочив зі шлюпки й чкурнув углиб острова. Спочатку я думав було змінити свій план і захопити їхні шлюпки, але побоявся – а що як Сильвер і решта перебувають десь тут, неподалік, і ми втратимо все у гонитві за двома зайцями. Ми пристали там, де й раніше, і заходилися тягати вантаж у блокгауз. Навантажені по саме нікуди, ми донесли наші припаси й перекинули їх через частокіл. Потім, залишивши для охорони Джойса із шістьма мушкетами, ми з Гантером повернулися до шлюпки й знову закинули вантаж на спину. Так без відпочинку й перепочинку ми в кілька прийомів перетягли весь вантаж. Джойс і Гантер залишилися в блокгаузі, а я, гребучи щосили, повернувся на «Іспаньйолу».

Ми вирішили ще раз навантажити шлюпку. Хоча це було ризиковано, та не так уже й нерозважливо, як видавалося. За нашими ворогами була перевага у чисельності, але їм бракувало зброї. Ні в кого з бунтівників на березі не було мушкета, тож, перш ніж вони наблизяться до нас на відстань пістолетного пострілу, ми встигнемо застрелити принаймні шістьох.

Сквайр очікував мене біля кормового ілюмінатора. Він помітно повеселішав. Завзято підхопивши кинутий мною кінець, він підтягнув шлюпку, і ми знову заходилися її вантажити. Вантаж складався, головним чином, зі свинини, пороху та бісквітів. Ми захопили також мушкети для мене, сквайра, Редрута й капітана. Решту зброї та пороху ми викинули за борт на глибину в два з половиною сажні. У прозорій воді видно було, як при світлі сонця поблискує на чистому піщаному дні сталь зброї.

Почався відплив, і шхуна вже поверталася навколо кітви. Біля шлюпок на березі почулися голоси. Хоча це й означало, що Джойса і Гантера, які перебували трохи на схід, ще не помітили, ми таки вирішили поквапитися.

Редрут полишив чати в проході й спустився в ялик, що ми підвели до іншого борту, аби забрати капітана Смоллетта.

– Агов, хлопці! – крикнув він матросам, що заховалися внизу. Відповіді не було.

– Я звертаюся до тебе, Абрахаме Ґрей!

Знову мовчання.

– Ґрей! – ще голосніше крикнув капітан. – Я залишаю судно й наказую тобі випливати за мною. Я знаю, що ти – гарний хлопець, та й решта не такі вже погані, як видаються. Я виймаю годинник і даю півхвилини на роздуми.

У відповідь знову ні звуку.

– Іди ж, мій друже, скоріше! – наполягав капітан. – Не змушуй нас марно гаяти час. Адже я ризикую життям і своїм, і решти джентльменів.

Знизу почувся гуркіт бійки й боротьби, на палубу вискочив Абрахам Ґрей із порізаною ножем щокою й побіг до капітана.

– Я пливу з вами, сер, – сказав він.

Вони швидко зістрибнули в ялик, і ми відчалили. Але хоча ми й покинули шхуну благополучно, добратися до блокгауза було не так легко.

Наш останній, п’ятий за рахунком, рейс відбувався за несприятливих умов. По-перше, ялик був перевантажений, бо в ньому сиділо п’ятеро чоловіків, причому троє з них – Трелоні, Редрут і капітан – кремезні чолов’яги, понад шість футів на зріст. А ще порох, окости, мішки із сухарями на додачу. Корма небезпечно занурювалася у воду, і нас часто заливало. Мої штани та сюртук вщент промокли, як ми від’їхали лише на сотню ярдів. Капітан наказав розмістити вантаж інакше, і ялик пішов рівніше, хоча з кожним необережним рухом міг перекинутися. По-друге, через початок відпливу потужна течія йшла з бухти на захід, а далі – на південь, до моря, через ту вузьку протоку, якою вранці пройшла наша шхуна. Течія становила значну небезпеку для нашого перевантаженого ялика. Окрім того, вона відносила нас убік від того місця за мисом, куди ми мали пристати. Якщо ми не впораємося з течією, то опинимося просто біля тих двох шлюпок, де щохвилини мали з’явитися пірати.