Роберт Стивенсон - Острів Скарбів

– Папузі Сильвера? – утрутився сквайр.

– Це просто приказка. Вона означає, що секрет уже відомий усім. Я думаю, що ніхто з вас не має навіть уявлення, на що йде. Вам слід бути готовими до всього: попереду у вас боротьба не на життя, а на смерть.

– Це дуже точно сказано, – погодився лікар. – Ризик дійсно неабиякий, але ми пречудово усвідомлюємо небезпеку, яка чатує на нас. Ви сказали, що вам не подобається команда? Хіба у ній погані моряки?

– Мені вона не подобається – і край, – повторив капітан Смолетт. – І я думаю, якщо ваша ласка, набирати команду слід було доручити мені.

– Мабуть, ви маєте рацію, – відповів лікар. – Моєму другові Трелоні варто було набирати команду з вашою допомогою. Але коли вже сталася халепа, то не через лихі наміри. Потім ви сказали, що вам не до душі містер Ерров?

– Саме так, сер. Він непоганий моряк, але дуже поблажливо ставиться до команди. Штурман на судні має триматися осторонь від матросів, він не має права влаштовувати пиятики разом із ними.

– А хіба він пиячив? – заволав сквайр.

– Ні, сер, – заперечив капітан. – Але він занадто фамільярно поводиться з командою.

– Гаразд, скажіть нам відверто, капітане, чого ви хочете? – спитав лікар.

– Ваше рішення вирушити у мандри є непохитним?

– Остаточним і невідступним, – відповів сквайр.

– Чудово, – продовжував капітан. – Ви терпляче вислухали все, що я казав, хоча це видалося вам, можливо, голослівним, тож слухайте далі. Вони складають порох і зброю в носовій частині судна. Але ж є гарне приміщення під вашою каютою. Чому б не скласти його там? Це по-перше. Ще ви взяли із собою чотирьох своїх людей. Їх теж хочуть розмістити в носовій частині. Чому б їх не розмістити біля вашої каюти? Це по-друге.

– Що ще? – спитав Трелоні.

– І ще, – мовив капітан, – забагато тут теревенять про вашу таємницю.

– І справді, забагато, – погодився лікар.

– Скажу вам тільки те, що чув сам, – вів далі капітан. – Кажуть, що у вас є мапа якогось острова, і що на ній хрестиками позначено місце, де зарито скарби. І що острів лежить…

І капітан точнісінько назвав довготу й широту острова.

– Клянусь, я нікому і слова про це не казав! – скрикнув сквайр.

– Уся команда про це знає, сер, – заперечив капітан.

– Може, це ви бовкнули, Лівсі? Чи Гокінс? – шукав виправдання сквайр.

– Тепер не має значення, хто бовкнув, – буркнув лікар.

Я завважив, що ні він, ні капітан не повірили сквайру, попри усі його спроби виправдатися. Я теж не вірив йому, бо він насправді був неабиякий базікало. Але тепер думаю, що він таки мав рацію – команда і без нас знала, де той острів.

– Далі, джентльмени, – не вгамовувався капітан, – я не знаю, у кого мапа, але вимагаю, щоб її тримали в таємниці від мене і від містера Еррова. Інакше я проситиму звільнити мене.

– Розумію, – сказав лікар, – ви хочете сховати мапу і розмістити охорону з надійних людей у кормовій частині судна, біля складу зброї та пороху. Отже, ви маєте побоювання, що станеться бунт?

– Сер, – мовив капітан, – я не хочу ображати вас, але ви не маєте права приписувати мені чужі слова. Жоден капітан, сер, не вийде в море, якщо він побоюється бунту на власному судні. Я думаю, що містер Ерров – порядна людина, те саме я можу сказати і про інших, як я можу судити. Одначе я відповідальний і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що не все робиться так, як має бути, і хочу вжити запобіжних заходів про всяк випадок. Якщо ви не погоджуєтесь, можете мене звільнити. От і все.

– Капітане Смолетт, – посміхнувся лікар, – чи доводилося вам чути байку про гору, яка народила мишу? Перепрошую, але ви нагадали мені про неї. Коли ви зайшли, я був ладен закладатися на свою перуку, що ви вимагатимете більшого.

– Лікарю, – відповів капітан, – ви надзвичайно спостережливі. І справді, коли я увійшов, думав просити про звільнення, бо й гадки не мав, що містер Трелоні буде мене слухати.

– Я б і не слухав! – закричав сквайр. – Не було б тут лікаря, я б послав вас під три чорти. Але тепер я вислухав вас і зроблю так, як пропонуєте ви. Утім, моя думка про вас змінилася на гірше.

– Про мене, як хочете, сер, – відповів капітан. – Я лише виконав свій обов’язок.

По цих словах він повернувся і вийшов.

– Трелоні, – почав лікар, – як я переконався, у вас у команді є, на щастя, двоє доволі надійних людей: капітан Смолетт і Джон Сильвер.

– Щодо Сильвера я з вами погоджуюсь, а щодо цього нестерпного чолов’яги, то мушу визнати його поведінку не гідною мужчини, моряка й англійця.