Роберт Стивенсон - Острів Скарбів

І, гепнувшись на лавку, він так нестримно розреготався, що навіть сльози з очей бризнули. Я теж не міг стримати сміх, і наш дружній регіт пролунав на всю таверну.

– Ось такий я тюлень! – сказав він нарешті, утираючи сльози. – Ми, мабуть, із тобою станемо друзями, Гокінсе! З мене теж був би юнга нівроку, клянуся честю! Одначе нам уже час. Справа понад усе, хлопці! Я лишень візьму свого старого трикутного капелюха, і ми разом підемо до капітана Трелоні, щоб розповісти про те, що сталося. Справа серйозна, Гокінсе, і, признаюся, не додає честі ані мені, ані тобі. Ми обоє осоромилися. Чорт забирай, як вправно він мене одурив з тими трьома кухлями рому! – І знову розреготався так щиро, що я мимоволі засміявся за ним, хоча не міг второпати, що ж тут смішного.

Ми пішли набережною, і Сильвер виявився цікавим співрозмовником. Він показував мені різні судна й пояснював, де який тоннаж, який такелаж і під яким прапором якої країни вони плавають. Він пояснював мені також, що саме на них роблять, яке судно вивантажується, а яке бере вантаж або готується відпливати. Свою розповідь він щедро пересипав морськими анекдотами і слівцями, які я силувався запам’ятати. Тут я дійсно зрозумів, що він буде мені корисним товаришем у плаванні.

У готелі ми знайшли сквайра і лікаря Лівсі з кухлями пива та сухариками. Вони збиралися вже йти оглянути шхуну.

Довгань Джон детально, не приховуючи жодної дрібниці, розповів усю історію від початку до кінця. «Чи не так, Гокінсе?» – звертався час від часу він до мене за підтримкою, і я міг лише підтвердити правильність його оповіді.

Сквайр і Лівсі побідкалися через те, що Чорний Пес таки втік, але погодилися, що зарадити тут нема чим. Вони навіть похвалили Довганя Джона за старанність, і він, попрощавшись, пішов додому.

– Увесь екіпаж має зібратися завтра о четвертій по обіді, – крикнув йому навздогін сквайр.

– Слухаю, сер! – відповів Сильвер.

– Мушу визнати, сквайре, – сказав лікар, – не все у ваших розпорядженнях мені до душі, але ваш Джон Сильвер мені сподобався.

– Так, він чудовий! – погодився сквайр.

– А Джим теж піде оглянути шхуну? – спитав лікар.

– Авжеж, – відповів сквайр. – Бери свого капелюха, Джиме, і ходімо з нами.

«Іспаньйола» стояла на кітві доволі далеко від берега, тож ми діставалися до неї на шлюпці, викеровуючи поміж щільними рядами суден, чиї канали то скрипіли під кілем, то хиталися в нас над головами. Врешті-решт ми пристали до шхуни, де нас зустрів штурман містер Ерров, засмаглий старий моряк із сережкою у вусі і трохи косоокий. Вочевидь, між ним і сквайром склалися дружні стосунки, зовсім не схожі на ті, що були між сквайром та капітаном.

Останній виявився дуже суворою людиною і весь час був чимось незадоволений. Причину свого невдоволення він нам невдовзі пояснив. Тільки-но ми зійшли униз до каюти, до нас підійшов матрос і повідомив:

– Капітан Смолетт, сер, має бажання поговорити із вами.

– Я завжди до послуг капітана, – відповів сквайр. – Запросіть його сюди.

За мить капітан був перед нами. Він щільно зачинив за собою двері.

– Що скажете, капітане Смолетт? Сподіваюсь, усе гаразд на судні?

– Сер, хочу говорити з вами відверто, хоча те, що я скажу, навряд чи вам сподобається. Мені аж ніяк не подобається ані ваша експедиція, ані ваша команда, ані мій помічник.

– Може, вам, сер, не подобається і наша шхуна? – роздратовано поцікавився сквайр.

– Нічого не можу сказати про неї, поки не випробую її у плаванні, – відповів капітан. – Нібито непогане судно, але давати оцінку зарано.

– Може, вам, сер, не подобається і хазяїн шхуни? – уїдливо спитав сквайр.

Аж тут у розмову втрутився лікар Лівсі.

– Зачекайте, – сказав він, – зачекайте. До чого нам зайві сварки? Капітан сказав нам і дуже багато, і дуже мало водночас. Тому вважаю за потрібне просити вас пояснити свої дорікання. Ви сказали, що вам не подобається наша експедиція. Чому?

– Мене запросили, сер, щоб я, не питаючи зайвого, вів судно туди, куди забажає цей джентльмен. Чудово. Але невдовзі я дізнався, що найостанніший матрос на шхуні знає більше за мене. І цього я не схвалюю – не знаю, чи схвалюєте ви?

– Я теж, – погодився лікар Лівсі.

– Далі, – проговорив капітан, – я дізнаюся, що ми вирушаємо на пошуки якогось скарбу, дізнаюся про це, завважте, від своїх підлеглих. У такій справі, як пошуки скарбів, слід бути дуже обачними. Я не схвалював би такої експедиції навіть за умови збереження таємниці, а особливо я не схвалюю її тепер (хай вибачає містер Трелоні), коли всі таємниці розляпали папузі.